Під час традиційного, уже шостого, журналістського фестивалю «Осінні зерна», який цього разу завітав у Бобринець, відбулася нарада з приводу стосунків друкованих ЗМІ і нинішнього керівництва «Укрпошти». Річ у тім, що воно буквально знищує цю державну інституцію. Закриваються відділення у селах, непомірно зростає вартість доставки преси, вводяться якісь незрозумілі доплати, що суттєво збільшує вартість передплати газет.
Звісно, Національна спілка журналістів веде активні переговори і з «Укрпоштою», і з відповідним міністерством. Секретар НСЖУ Ліна Кущ, яка взяла участь у фестивалі, детально проінформувала про хід цих переговорів. Висновок невтішний: керівники «Укрпошти» не хочуть чути і розуміти журналістів. Навіть після масштабних протестів проти закриття поштових відділень та деструктивних заяв, що пошта відмовляється доставляти пенсії, голова уряду Володимир Гройсман продовжив контракт із нинішнім керівником «Укрпошти». Проти такої сваволі журналісти можуть воювати тільки словом. Вирішено було визнати цих керівників ворогами преси і якомога ширше, на весь світ заявити про це. Це питання буде винесене і на найближче засідання правління обласної організації НСЖУ
Але фестиваль – це ще й чудова можливість поспілкуватися з колегами, обговорити спільні проблеми і цікавий досвід, відвідати різноманітні куточки Кіровоградщини, дізнатись багато цікавого про свій край. А Бобринець – один з найбагатших на цікаву минувшину та хліборобську гостинність край. Його центральна вулиця – це живий музей, майже кожна будівля потребує меморіальної дошки. Адже у цьому містечку, у колишньому повітовому училищі здобували освіту засновники і основоположники українського професійного реалістичного театру – Марко Кропивницький, Іван Тобілевич, майбутній Карпенко-Карий, його брати Панас та Микола, майбутні Саксаганьский та Садовський. Навпроти приміщення повітового училища, де зараз Будинок дитячої творчості, – погруддя Марка Кропивницького. Це – один з чотирьох відомих в Україні пам’ятників корифею українського театру. У місті розроблено театральний туристичний маршрут, що налічує 14 об’єктів. Звісно, не всі вони сьогодні у належному стані, але певні кроки для налагодження туристичної привабливості міста вже зроблено.
Примітний Бобринець і двома чудовими храмами – Свято-Вознесенським та Свято-Миколаївським. Перший, зведений на початку минулого століття відомим у нашому краї архітектором Яковом Паученком, нині реставрується. Він служить для громади УПЦ, тобто Московського патріархату. За словами настоятеля храму, тут є кілька чудотворних ікон.
У дворі Свято-Миколаївського храму – пам’ятна композиція загиблим у нинішній російсько-українській війні. Разом із героєм Майдану Віктором Чміленком їх тут 12. Це приміщення, що належить УПЦ КП, має історичне значення не лише для міста чи області, а для всієї України. Річ у тім, що тут вперше прозвучав духовний гімн «Боже, великий, єдиний…». Його автор Олександр Кониський певний час перебував у Бобринці на засланні. На жаль, поки що ні ця людина – один з найвідоміших біографів Шевченка, ні ця подія жодним чином не увічнені.
Коли кажуть, що Бобринеччина – хліборобський край, то це не просто красиві слова. Ми побували у двох селах – Тарасівці та Златопіллі і дуже зримо відчули, наскільки тут усе тримається на фермерах і як багато їм доводиться працювати. Величезний ангар, тік, технічні приміщення, сучасна техніка – усе це Миколі Панасюку не дісталося у спадок чи у дарунок. Усе треба було заробити, надбати, звести самому, з нуля. Сьогодні він на своїх 850 гектарах землі вирощує пшеницю і ячмінь, кукурудзу і нут. Збут зерна є, але ціни повсякчас знижуються. Буквально за останній місяць на 300-400 гривень на тоні. І все ж земля годує. Фермери у Бобринецькому районі – активні волонтери. Не злічити скільки продуктів перевезено нашим захисникам. А техніка? Той же Панасюк та його працівники (17 чоловік) одними з перших ще у 14-му році ремонтували, відновлювали авто для наших захисників.
Фермери допомагають не лише армії. Фермер Володимир Івашина із синами, що господарює на 1800 гектарах у селі Благодатному, за свої кошти придбав для району автомобіль швидкої допомоги. Хлібороби Бобринецького району рішуче налаштовані на те, аби не пустити на свої родючі землі агрохолдинги. На цьому особливо наголошували депутати районної ради, теж неабиякі господарі Сергій Німенко та Сергій Бергер. У їхньому селі Златопіллі не без їхньої участі – школа, мов квітка – затишна, зручно облаштована. За державною програмою з участю сільського бюджету зводиться новий медичний пункт із житлом для лікаря. У селі – півтора десятка фермерів, та майже півтори сотні одноосібників. Це – на 700 мешканців. Якби ж ще ці люди сповна довіряли державі, а вона не перешкоджала, не обдирала, а сприяла їхній діяльності. Не країну, а рай можна було б збудувати на цій землі.
Так, як невеличкий рай зуміли збудувати тут на базі колишньої сільгосптехніки. Ці підприємства, що раніше діяли у кожному районі, у переважній більшості занепали, техніка і обладнання зникли у невідомому напрямку. А у Бобринці зуміли зберегти основу, взяли в оренду землю, почали господарювати. Сьогодні в акціонерному товаристві працює 60 чоловік, діє свій хлібозавод. Навіть створили музей, де показана історія підприємства з початку створення, пам’ятають і дбають про ветеранів. Журналісти – люди загартовані, але багато хто не міг стримати сліз, коли директор ПрАТ «Бобринецька сільгосптехніка» Анатолій Цесарський вручив кожному запашний калач у формі серця. Прикрашений квітами і колосками, із солодкими вкрапленнями, цей кулінарний шедевр — яскравий символ нашої української щирості і щедрості, гостинності і працелюбства. Як же хочеться, щоб це наше внутрішнє світло нарешті перемогло пітьму зла і користолюбства і кожен українець відчув розквіт і розвиток рідної землі, власну певність і перспективу. Тим більше, що ми маємо таку духовну і культурну основу: вокальний ансамбль «Свердлівчанка» здивував і вразив унікальними, столітньої давності народними піснями.
У цьому ж районі готують і молоду хліборобську зміну. Агрономів – у коледжі Білоцерківського національного аграрного університету. Бобринецьке профтехучилище зведене ще на початку ХХ століття братами Ельворті. Сьогодні – це один із навчально-практичних центрів, який дає професію тракториста-машиніста та ще кількох супутних спеціальностей. За державною програмою центр отримав майже 20 мільйонів гривень на придбання сучасної техніки. Проблем із працевлаштуванням випускників ПТУ-32 немає.
Журналістська спільнота сподівається, що традиційний уже фестиваль відбудеться і наступного року. Ми побачимо багато цікавого і матимемо можливість донести це до читачів. Адже ЗМІ – це не просто інформація, це – один з об’єднуючих чинників для суспільства, особливо важливий в умовах гібридної війни, яка нині триває в Україні.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: