Вибори – це завжди гаряча пора. Тим більше нинішні – позачергові, у спеку, у час літніх відпусток. Але якщо наш вибір буде розслабленим і, не дай Боже, безвідповідальним, то це може обернутися великими бідами. Ми й так занадто часто балансуємо на краю прірви: економічної, політичної, безпекової. А так би хотілося, аби розумний, професійний, державницький парламент все-таки, хоч потроху наближав нас до розвитку і благополуччя. І як би там не було, але це таки великою мірою залежить від нашого усвідомленого вибору.
Саме так позиціонує себе один з кандидатів по 101-му виборчому округу, начальник головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Вадим Гуцул. У цій, певною мірою контраверсійній заяві, значна частка правди, бо ж кожна людина, яка знаходиться на тій чи іншій посаді, за великим рахунком служить народові, але й чітко проглядається зазіхання на недосяжний рейтинг відомої партії, якій досі довіряє значна частина українців.
[lwptoc skipHeadingLevel=”h1,h3,h4,h5,h6″]
У цьому окрузі їм доведеться непросто, бо кандидатів майже два десятки, і у кожного є і свої переваги, й недоліки. І кожен міг би заявити так само: «Я – теж слуга народу!»
Розумний хлопець із Умані
Максим Поляков, очевидно, у юності подавав великі надії (хоча, мабуть, в очах багатьох людей він їх не лише виправдав, а й дав велику фору). Закінчив Уманський педінститут за спеціальністю «Фінанси», аспірантуру («Економіка та управління національним господарством»), захистив дисертацію, викладав в Уманських вишах та деяких філіях. Застосовував свої знання і на практиці: у 2011-12 роках був заступником міського голови в Умані. Тоді ж вперше балотувався до Верховної Ради у мажоритарному окрузі від партії «Батьківщина». Перемоги не здобув – фортуна чекала його на іншому етапі.
Вступив у «Фронт змін». Та, мабуть, прагнення до змін власного матеріального становища було сильнішим: сайт «Антикор» пише, що майбутній народний депутат звинувачувався у рейдерстві щодо акцій підприємства «Уманьхліб». Проти нього нібито була порушена кримінальна справа і навіть застосовано запобіжний захід – арешт на два місяці. Але науковцеві-практику з Умані вдалося втекти.
«Антикор» пише, що він був оголошений у розшук, а сам Максим Анатолійович стверджує, що десь приблизно у той час кілька місяців працював членом Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Чи довго тривала б така роздвоєність – хто зна, але тут і знадобилася занедбана фортуна. Максим Поляков неочікувано став народним депутатом за списками «Народного фронту», перебуваючи на непрохідному за попередніми рейтингами 39-му місці. Під куполом парламенту він уже, звісно, став недосяжним для Уманської поліції. Правда, мабуть, як компенсацію, через два роки подарував їй два автомобілі «Рено»…
Максим Поляков – активний народний депутат. Відвідуваність сесійних і комітетських засідань – 70-80 відсотків, він автор мало не сотні законопроєктів. Ну, що сказати – спеціаліст у галузі економіки. І він, очевидно, зумів проявити свої знання та здібності. Його власна економіка зросла, як на дріждях: на ім’я сестри він купив елітний пентхаус поблизу Києва, і хоча жив там, не соромився отримувати гроші з бюджету за нібито оренду житла, як нестоличному депутатові. Сестра теж не залишилась у програшу: вона придбала немаленьку квартиру у Києві та БМВ, орієнтовною вартістю 30 тисяч доларів. Її перукарська діяльність явно не давала таких доходів. Тим часом Поляков став одним із 59-ти депутатів, за поданням яких Конституційний суд скасував статтю ККУ про незаконне збагачення.
Так би й тривали зміни на народному фронті, але тут втрутилося НАБУ. Максим Анатолійович разом з колегою Борисом Розенблатом став фігурантом так званої бурштинової справи. І хоча Верховна Рада позбавила його недоторканності, але тут уже про арешт не йшлося – колеги таки не проявили жорстокість і голосів на це забракло. Йшлося тільки про електронний браслет, але й від нього Поляков відмовився, врешті, суд відмінив йому цей запобіжний захід. Та бурштинова справа поки нічим не завершилась і її доля, очевидно, значною мірою залежить від того – стануть її фігуранти народними обранцями чи ні.
Чи не з цим пов’язане раптове зняття із перегонів одного із реальних конкурентів Полякова Олександра Ярового? У ЦВК повідомляють – нібито за власним бажанням. Навіть трохи жаль: Олександр Володимирович має «запаморочливий» бекграунд. Що ж, тоді напишемо про нього іншим разом…
Обласна рада – стартовий майданчик для Верховної?
У парламент бажають потрапити троє депутатів обласної ради – фермер із села Велика Виска Андрій Флоря, директор ТОВ «Грабівськтй вапняк» Артем Шевчук із Завалля та очільник партійного осередку Радикальної партії Олега Ляшка із Гайворона Роман Тімуш.
Перший має славу гарного господарника, п’ять років тому він уже пробував свої сили на політичній арені у мажоритарному окрузі, але не здужав побороти пісенного ректора-землелюба Михайла Поплавського (він тепер перший номер від «Аграрної партії»). Тож наступного року Андрій Володимирович став депутатом обласної ради від партії ВО «Батьківщина». Серед колег-депутатів він вважається одним із найбагатших.
Інший кандидат – Артем Шевчук може претендувати на першість за кількістю земельних ділянок: їх у нього майже два десятки. Більшість у селі Грабове (Кодемський район Одеської області) та кілька у селі Салькове Гайворонського району. Артем Сергійович не лише директор ТОВ «Грабівський вапняк», а разом з дружиною і власник цього підприємства. Він також засновник та керівник фірми «Петрол-Транс». Одеські ЗМІ згадують ТОВ «Грабівський вапняк» як учасника рейдерського захоплення одного з кар’єрів. Артем Шевчук йде у Верховну Раду як безпартійний, хоча в обласну пройшов від БПП.
А ось Роман Тімуш не розчарувався у своїй партії – Радикальній Олега Ляшка. Не зважаючи на свій молодий вік він уже третій раз балотується від неї до парламенту. У 2012 і 2014 роках – не пройшов, зате став помічником-консультантом у самого Олега Ляшка, потім у нардепа Дмитра Лінька. Роман тепер ще й керує благодійним фондом «Наші серця», мета якого – надання соціальної допомоги. Правда, за чий рахунок? Партійний? Принаймні від цієї ж партії Роман Сергійович став депутатом обласної ради, від неї ж і йде в парламент.
Юристи – на будь-який смак
Один час побутувала думка, що у Верховну Раду мають іти насамперед юристи і економісти. Правда, життя показало, що якість депутатів залежить не від професії, а від моральних цінностей людини. Та серед кандидатів по 101-му округу, юристів чимало.
Олексій Жовноватюк – адвокат із Побузького, самовисуванець. Здається, цим все сказано. Але Олексій Миколайович значиться засновником та керівником у різний час восьми підприємств, у одному з них має невелику частку власності. За великим рахунком, бізнесом, очевидно, ж займається його мати – Тетяна Штефан. Вона депутат Побузької селищної ради, має власність у Києво-Святошинському районі (там же ряд фірм, зокрема «Бортничібуд»), півтора десятка земельних ділянок, частина – у Голованівському районі. Олексій Жовноватюк торік і позаторік значився керівником фірми «Олімпік-ГОЛ» (власник Микола Вадимович Жовноватюк), яка згадувалась у антикорупційних розслідуваннях щодо народного депутата Руслана Сольвара (Олексія згадують, як його помічника, але не у нинішньому скликанні). Він також згадується, як співмешканець (близька людина) судді Вікторії Кицюк, яка кандидувала до Вищого антикорупційного суду, але не пройшла за результатами спецзасідання.
Адвокат Юрій Кузбит, що кандидує від партії «Слуга народу» теж не позбавлений протиріч. Родом із Івано-Франківська. Сайт «Інформатор» згадує, що він кілька років працював на Кіровоградщині, нині мешкає у Києві, керівник і власник ТОВ «Адвокатська група «Прецедент». Захоплюється історичними реконструкціями, розробляв проєктно-кошторисну документацію для створення історично-меморіального заповідника «Биківнянські могили». У той же час «Антикор» повідомляє, що він значився членом правління і акціонером «КСГ Банку», який належав сумно відомим Шепелєву і братам Касьяновим і який був ліквідований НБУ за відмивання грошей та використання фіктивних документів клієнтів. «КСГ –Агро», якій Юрій Михайлович надавав послуги юриста, за даними Всеукраїнської аграрної ради, причетна до рейдерських захоплень землі, зокрема, і у селі Покотиловому Новоархангельського району.
Згадуваний уже Вадим Гуцул до керівних посад в управлінні юстиції, мав чималий досвід роботи у слідчих органах. Правозахисник Ігор Погасій наполягає, що його бездіяльність щодо свого заступника Артема Мамченка, який допускав відверто протизаконні дії, має ознаки корупції.
Ще двоє молодих юристів із Гайворонщини – Дмитро Опаленко та Сергій Савранчук. Щодо першого, то у районі краще знають його батька – депутата Гайворонської райради, фермера Анатолія Опаленка. Дмитро закінчив Одеську юридичну академію, захистив дисертацію, працював у Вищій раді правосуддя, у лютому цього року призначений завідуючим сектором протидії корупції Київської облдержадміністрації. Сергій Савранчук – начальник юридичного відділу ФГ «Вершина» у селі Хащувате. Теж має наукове звання, працював у органах прокуратури. Два роки тому одержав адвокатське посвідчення. Обоє – безпартійні, самовисуванці.
Юрист за професією і Олександр Цибулько, колишній керівник Долинської податкової інспекції, нині киянин. Має досвід і державної служби – працював заступником голови Оріхівської РДА (Запорізька область) та помічником керівника патронатної служби Запорізької облдержадміністрації, нині – тимчасово не працює.
Якщо партія скаже: «Треба!»
Частина кандидатів по округу – висуванці партій. Отож, вони – носії відповідних поглядів і переконань. А партії несуть відповідальність за їхню доброчесність.
Ідеологічні антиподи – Дмитро Садіков і Володимир Сікорський. Перший – висуванець ВО «Свобода», керівник Новоархангельського її осередку. Дмитро Юрійович – начальник філії Маловисківського райавтодору, був помічником народного депутата Станіслава Ханенка, брав активну участь у Революції гідності. Володимир Степанович – пенсіонер ДСНС, член і висуванець партії «Опозиційна платформа – За життя!». Він – нині діючий депутат Гайворонської міської ради.
Юрій Кравченко, висуванець ВО «Батьківщина», родом із Богданівки, учень відомого педагога Івана Гуровича Ткаченка. Нині – мешканець Києва, радник наглядової ради ТОВ «Фінансово-консалтингова компанія «Авангард» ЛТД». Працював у СБУ, заступником голови Антимонопольного комітету.
Уродженець Новомиргорода Геннадій Зеленюк теж вирішив стати парламентарем. Він – член партії «Народний рух України», займає посаду начальника управління публічних закупівель ПАТ «НСТУ», співпрацював з народним депутатом Павлом Кишкарем (Бровари).
Марина Стеценко, мешканка села Липняжки постійної роботи не має, але вона – член партії «Опозиційний блок», яка хоче бачити її парламентарем.
Невідомі та не так молоді, як зелені
Дуже мало, найменше порівяно з іншими кандидатами, вдалося дізнатися про Олексія Товкіса та Катерину Коверзнєву. Олексій Леонідович – спеціаліст з розвитку бізнесу ТОВ «ЕФ ЕС Маккензі», мешкає у Київській області, родом – із Миколаївської. Пані Катерина – волинянка, мешкає у Немішаєво поблизу Києва, тимчасово не працює.
А ось Дмитро Маленевський, хоч і значиться безробітним, але за свої 30 з гачком років встиг освоїти і робітничі професії, і стати майстром спорту із дзюдо, кандидатом у майстри спорту із самбо, бронзовим призером чемпіонату світу з джио-джитсу, займався модельним бізнесом, працював у кінематографії, має досвід постановочних боїв та каскадерства. На сайті ACMODASI. UA пропонує свої послуги, як актора-професіонала, спеціаліста модельного бізнесу, готовий переїхати у будь-яку країну. А паралельно, виходить, ще й стати народним депутатом України…
Його ровесник Павло Ярош, мешканець Одеси, родом з Новомиргорода, такого феєричного списку досягнень не має. Єдине на чому він наголошує у своєму зверненні до виборців, опублікованому у ФБ, це власна молодість і відповідно, перспективність. Правда, задля якихось перспектив непогано було б хоча б навчитися грамотно писати…
Слідкуйте за публікаціями серії матеріалів про кандидатів у народні депутати в округах Кіровоградщини
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: