Від першого тренування до першого чемпіонського титулу: становлення бейсболу на Кіровоградщині

Що означає бейсбол для Кіровограда-Кропивницького? У бейсболі старша команда міста – 25-разовий чемпіон країни, найбільш титулований клуб в історії України у будь-яких ігрових видах спорту. Це найбільша кількість серед спортсменів міста чемпіонів і призерів Європи, а також учасників чемпіонатів світу, чемпіонатів Європи. Це команда-учасник європейських клубних турнірів рівня Ліги чемпіонів. Це перший в обласному центрі міжнародний турнір рівня чемпіонату Європи для національних збірних. І перші офіційні матчі у нашому місті національної збірної України в одному із ігрових видів спорту. Все це – крона дерева, яке проростає вже 31 рік. Паростком послужило прагматичне бажання спортивного чиновника Аркадія Подільського заробити для Кіровоградської області за допомогою нового виду спорту: бейсболу додаткові очки в заліку областей спартакіади УРСР.

У бейсбол у нашому місті почали грати в 1989 році, коли з’явилися перші секції бейсболу і перша команда «Ікар». Як писав тоді місцевий тижневик «Молодий комунар»: «На сто сорок другому році існування цього виду спорту, бейсбол прийшов до Кіровограда». Своїми спогадами про зародження та становлення бейсболу в нашій області поділилися тодішні тренери студентських команд училища цивільної авіації Юрій Колаковський, факультету фізичного виховання педагогічного інституту Валентин Рябухін та інституту сільськогосподарського машинобудування Юрій Бойко.

(В публікації використані назви міст та навчальних закладів, відповідні 1980-90 рокам. Сучасні назви наведені наприкінці тексту).

НАЙПЕРША БЕЙСБОЛЬНА КОМАНДА МІСТА…

…була сформована на базі Кіровоградського вищого льотного училища цивільної авіації. А фактично найпершим бейсбольним тренером Кіровограда став викладач кафедри фізичної підготовки КВЛУЦА Юрій Колаковський, колишній гравець «Зірки».

Прим.: Юрій Колаковський, футбольний голкіпер, протягом кар’єри виступав за команди: «Чорноморець» (Одеса), «Кривбас» (Кривий Ріг), СКА (Одеса), «Енергетик» (Кустанай), «Зірка» (Кіровоград).

– Я почав працювати в льотному училищі майже відразу після завершення своєї футбольної кар’єри гравця, і мене, зрозуміло, знали керівники і міського спорткомітету, і обласного спорткомітету, – розповідає Юрій Колаковський. – І ось на початку 1989 року викликає мене заступник начальника Управління фізкультури і спорту Кіровоградського облвиконкому Аркадій Сергійович Подільський, і каже, що в травні потрібно від області виставити на республіканську спартакіаду бейсбольну команду. Це новий для нас (як і для багатьох інших областей) вид спорту і якщо виступити успішно, можна заробити додаткові очки. У КВЛУЦА тоді навчалися курсанти-кубинці, і Подільський запитав, чи можна їх залучити до підготовки команди? Тому що, крім іноземних студентів, на той час ніхто в Кіровограді нічого не знав про бейсбол…

Ми набрали групу курсантів – чоловік 15, не менше, і почали готуватися до спартакіади.

Зараз багато людей навіть не зрозуміють, як це, вчити щось без книг, без відео-уроків по Інтернету. Але саме так ми вчилися бейсболу.

Спочатку було дуже складно. Кубинці розповідають про подачі, страйки, аути, бази, як набираються очки, як проходить гра, а ми не могли зрозуміти навіть суті бейсболу! Курсанти-кубинці зібрали деяку екіпіровку: ловушки, м’ячі, все, що у них було, і ми почали тренуватися (це лютий-березень 1989 року). Але що можна було відпрацювати в приміщенні? Передачі, кидки від гравця до гравця. Відбивання ми вже не могли тренувати в залі.

Справжній прорив стався у березні або квітні, коли ми поїхали на змагання з бейсболу серед команд по лінії ВДФСТ профспілок. Турнір проходив в Закарпатській області. Фактично, це були наші перші офіційні матчі і перші ігри взагалі. Ми хоч стали розуміти, що до чого, куди і навіщо бігти. Це зараз можна включити комп’ютер, телефон і дивитися будь-які матчі, а тоді нічого подібного у нас не було. Саме на турнірі в Закарпатті – дуже добре, що ми туди потрапили! – ми вперше ПОБАЧИЛИ гру. Те, що розповідали кубинці, зрозуміти було важко, особливо тим, хто раніше взагалі не перетинався із бейсболом. Поки ми не побачили гру на власні очі – ми ніби знаходилися в прострації…

Історична довідка: змагання називалися II Молодіжна першість української ради ВДФСТ профспілок і проходили з 27 березня по 2 квітня 1989 року в Берегово. Брали участь команди: «Іллічівець» (Іллічівськ), «Старт» (Ворошиловград), «Будівельник» (Чернівці), «Ікар» (Кіровоград), «Інтеркомп’ютер» (Донецьк), «Буревісник» (Хмельницький), «Фотон» (Сімферополь ), «Сокіл» (Київ).
Тут й надалі історичні довідки наводяться за інформацією майстра спорту СРСР з бейсболу Сергія Безбабного з веб-архівів сайту baseball.in.ua.

– Навесні 1989 року в Євпаторії проходила спартакіада серед областей УРСР, в тому числі в ігрових видах спорту там був представлений бейсбол. Команду на змагання проводжали усім училищем, проводжали урочисто, запросили ветеранів, бажали удачі. Іноземним студентам не можна було брати участь в спартакіаді, тому найперша бейсбольна команда Кіровоградської області складалася із курсантів КВЛУЦА, два кубинця при команді знаходилися як консультанти. Курсанти тоді регулярно літали в навчальні рейси і нам виділили літак на Сімферополь, – ділиться спогадами Колаковський.

Нам поставили завдання обіграти команди двох областей (зараз я вже не пам’ятаю, які саме), з якими Кіровоградська область конкурувала в загальному заліку. І ми їх обіграли…

Історична довідка: IV республіканські літні спортивні ігри молоді, 20-27 квітня 1989 року, Євпаторія. У турнірі брали участь команди Одеської, Ворошиловградської, Чернівецькій, Кіровоградській, Донецькій, Харківській, Львівській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Кримської областей і Києва. Кіровоградська команда посіла восьме місце із одинадцяти збірних.

У газеті «Кіровоградська правда» від 17 травня 1989 року на останній сторінці в рубриці «За стартом – старт» була опублікована замітка: «Вперше представники області взяли участь в республіканських змаганнях з бейсболу. Спортсмени вищого льотного училища цивільної авіації (тренер Ю.А.Колаковський) в Євпаторії представляли збірну Кіровоградщини на IV молодіжних спортивних іграх. Набравши 108 очок вони зайняли восьме місце».

Аналогічну замітку опублікував і кіровоградський тижневик «Молодий комунар» (13 травня 1989 року, сторінка 10): «Дебют – на 108 очок! Ми вже розповідали читачам тижневика про першу бейсбольну команду на Кіровоградщині. І ось — перші крупні змагання, перші успіхи. Бейсболісти збірної області, створеної на базі команди КВЛУЦА, очолювані Юрієм Колаковським, виступили у змаганнях IV Молодіжних ігор УРСР, які проходили в Алушті. Кіровоградці посіли 8-е місце серед одинадцяти команд. В залік області внесено 108 очок. Наш кор.»

Власне, ці дві мініатюрні, розміром із сірникову коробку замітки – єдина «честь», яку тогочасні газети радянського Кіровограду приділили першій бейсбольній команді міста після першого в її історії турніру.

– Думаю, що цей результат посприяв розвитку студентського бейсболу у місті. Мене в 1989-му році відрядили до Вільнюса на всесоюзний семінар для тренерів із бейсболу, де я пройшов хорошу підготовку і додатково підтягнув знання. Я кілька разів їздив до Києва за екіпіровкою і познайомився із Віктором П’яних, тренером київського «Побутовця», команди Вищої ліги чемпіонату СРСР з бейсболу (прим.: перший чемпіонат Радянського Союзу із бейсболу стартував влітку 1989 року, київський «Побутовець» вийшов до суперфіналу турніру, де поступився СКА із підмосковної Балашихи). Начальник спортивної кафедри КВЛУЦА закупив в Києві для команди спортивну форму.

Ось так все і закрутилося. З’явилася бейсбольна команда на базі факультету фізичного виховання педагогічного інституту. Все-таки там студенти мали спортивну підготовку, наші курсанти не були спортсменами. Пізніше я запропонував Юрі Бойко тренувати команду студентів на базі його навчального закладу.

Восени 1989 року наша команда «Ікар» дебютувала в Кубку УРСР, який проходив в Хмельницькому. Вступили не дуже вдало. Але вже в 1990-му році збірна команда «Ікар», сформована із курсантів КВЛУЦА і студентів ФФВ, на першості вузів в Львові зіграла на досить хорошому як для одного року підготовки рівні. Нехай ми не стали призерами, але вже не програвали всім підряд із великим рахунком. А суперники там були дуже цікаві, і Київ, і Одеса, і Ворошиловград, які вже давно грали в бейсбол. У 1990-му році на початку вересня пройшли перші бейсбольні змагання в Кіровограді – фінальний турнір чемпіонату України. Грали на футбольному полі спорткомплексу льотного училища «Ікар», на якому зробили бейсбольну розмітку. Приїжджали команди Києва, Сімферополя, Ворошиловграда.

Після цього у мене так склалися обставини, що довелося повернутися на батьківщину, в Одеську область, і я передав справи тренеру команди ФФВ Валентину Рябухіну.

Історична довідка: III розіграш Кубка УРСР, 1-6 листопада 1989 року, Хмельницький. Брали участь команди: «Імпульс» (Ворошиловград), КІІГА (Київ), СК ХТЗ (Харків), «Технолог» (Хмельницький), «Ікар» (Кіровоград).

III чемпіонат УРСР проходив п’ятого-дев’ятого вересня 1990 року стадіоні СК «Ікар» КВЛУГА в Кіровограді. Брали участь команди: РШВСМ (Київ), «Фотон» (Сімферополь), «Побутовець» (Київ), «Машинобудівник» (Луганськ), «Ікар» (Кіровоград).

Живучи вже в іншому місті, Юрій Колаковський стежив за виступами бейсбольних команд Кіровограда.

Юрій Колаковський: – У 2012 році мене запросили на ювілей «Зірки»: ветерани «Зірки» грали товариський матч із ветеранами «Динамо»(Київ). Коли я знаходився в Кіровограді, то приїхав подивитися на бейсбольний стадіон, на бейсбольне поле. У спорті навіть дрібниці дуже важливі. Ігрове поле, покриття, форма, екіпірування важливі в тому значенні, що вони надають додаткову мотивацію в заняттях. Якби у нас в той час були такі ж бейсбольні поля, ми б знаходилися на абсолютно іншому рівні! Ми тоді тренувалися на чистому ентузіазмі і бажанні навчитися чомусь новому. Але це було щось!..

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ КДПІ

Гаразд, із найпершим своїм завданням: обіграти області-конкуренти на республіканській молодіжній спартакіаді 1989 року, бейсбольна команда курсантів КВЛУЦА впоралася. Але що далі? Якщо націлюватися на турніри вищого рангу та планувати обігравати суперників більш високого рівня, любительську студентську команду потрібно було підсилити. Ким посилити, відповідь очевидна: професійними спортсменами.

У 1989 році Валентин Рябухін працював на кафедрі теорії та методики фізичного виховання факультету фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту, читав предмет «Підвищення спортивної майстерності» (студентів вчили багатьом різним видам спорту). Сам у минулому легкоатлет-десятиборець, навчався в Ленінградському спортивному інтернаті.

– Аркадій Подольський звернувся на факультет з ідеєю посилити команду «Ікар» спортсменами, – згадує Валентин Рябухін. – Студенти ФФВ займалися легкою атлетикою, футболом, гімнастикою, тобто, мали хорошу базу підготовки. На той момент я працював на кафедрі вже другий рік, і у мене була група студентів, які тренувалися в легкій атлетиці. Я сказав їм, що відкривається відділення з нового виду спорту, і з’явилася ідея створити на базі нашої групи бейсбольну команду. Ми сіли, обговорили, хтось погодився, хтось віддав перевагу легкій атлетиці.

За факультетом фізвиховання є футбольне поле, там ми і почали свої тренування. Іноді їздили на «Ікар» займатися із командою Юри Колаковського, але, в основному, свої заняття ми проводили на нашому стадіоні. Вчилися по книзі. З’явилася книга кубинських авторів «Бейсбол», в перекладі з іспанської мови. Там були описані правила, вправи. Спочатку ми займалися по книзі, а потім розвивали тренування виходячи зі свого розуміння завдань. Створювали групи: пітчер – кетчер, перша база – шорт-стоп, друга база – шорт-стоп і відпрацьовували передачі, кидки. Кубинці із льотного училища приходили до нас на тренування і показували, як відбивати, як працює кетчер. Уже коли почалися виїзди, турніри, то у нас з’явилися знайомі серед тренерів і гравців в інших містах: Харків, Сімферополь, ми почали спілкуватися, ділитися знаннями і тренуватися стало простіше.

Першу екіпіровку нам видав факультет фізвиховання: спортивні костюми на всю команду. Завгосп ФФВ Микола Савченко став фанатом бейсболу і «пробивав» нам необхідні речі. Частину ловушок для бейсболу дав Юра Колаковський, частину – оплатив інститут. Я сам їздив до Ленінграда та придбав там у місцевому кооперативі штук 15 бейсбольних ловушок.

Кидкові вправи відпрацьовували м’ячами для хокею на траві. Удари відпрацьовували тільки м’ячами для хокею на траві, справжні бейсбольні м’ячі були рідкістю, і ми не могли собі дозволити використовувати їх на тренуваннях. Обласний спорткомітет купив Юрі Колаковському штук 50 бейсбольних м’ячів, і ми їх дуже берегли.

Галереї у нас не було, вправи із відбивання: як тримати біту, як повертати тулуб і опорну ногу, відпрацьовували в гарну погоду на стадіоні, а при поганій погоді –у спортзалі, в цьому випадку «відбивали» не м’ячами, а воланами для бадмінтону.
На свій перший турнір ми поїхали наступного року. Нам говорили, що для області дуже важливо, щоб бейсбольна збірна фінішувала хоча б в першій десятці змагань. У підсумку ми стали шостими, чого від нашої команди ніхто не очікував…

Історична довідка: Х літня спартакіада УРСР, 9-18 жовтня 1990 року, Луганськ. Тринадцять учасників в порядку підсумковій турнірній таблиці: Кримська область, Одеська область, місто Київ, Луганська область, Донецька область, Кіровоградська область, Київська область, Хмельницька область, Харківська область, Рівненська область, Чернівецька область, Сумська область, Львівська область.

– У 1990-му році на бейсбол вже будували серйозні плани. На факультеті фізвиховання нам стали виділяти спортзал під тренування. Деякі гравці почали отримувати гроші на харчування. У секції бейсболу помітно додалась кількість спортсменів. Нам в кооперативі пошили першу бейсбольну форму: білу в чорну смужку.

Влітку 1990 року пітчер нашої команди студент Сергій Лімаренко (з першого складу групи бейсболу ФФВ, колишній легкоатлет-метальник) працював вожатим у піонерському таборі в Трепівці і загітував групу школярів займатися бейсболом, причому тренуватися вони почали прямо там, в піонертаборі. Після піонертабору хлопці стали ходити на тренування і вже займалися разом зі студентською командою (прим: це були Олександр Романенко, Сергій Бірюков, Віталій Майстренко, Дмитро Неліпа, Павло Сідун, через кілька років вони стануть гравцями знаменитого «Горну»/«Техуніверситету», багаторазовими чемпіонами України та гравцями національної збірної України з бейсболу).

У 1990 році вже повним ходом йшли тренування із бейсболу у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Тоді як в льотному училищі курсантів, які займалися бейсболом, ставало все менше і менше. Згодом у студентській збірній області залишилося всього пару чоловік із КВЛУЦА, і про витоки команди нагадувала тільки назва «Ікар».

У вересні 1990 року наша об’єднана команда дебютувала в чемпіонаті УРСР із бейсболу – фінальний турнір тоді проходив в Кіровограді, ми програли всі свої матчі й посіли останнє місце. Команда «Ікар» поступово готувалася до відбору до Першої ліги чемпіонату Радянського Союзу, але ще до чемпіонату Союзу ми провели два-три старти на першостях УРСР.

Кіровоградська бейсбольна команда на своєму першому домашньому чемпіонаті УРСР, вересень 1990 року. Крайній зліва – Валентин Рябухін

Історична довідка: IV чемпіонат УРСР. Зональні змагання: 25-27 червня 1991 року, Кіровоград, стадіон СК «Ікар» КВЛУЦА; фінальний етап: 12-17 жовтня, Київ, бейсбольний стадіон на Оболоні. Підсумкова таблиця: РШВСМ (Київ), «Агро» (Сімферополь), «Фотон» (Сімферополь), «Морські вовки» (Одеса), «Побутовець» (Київ), «Ікар» (Кіровоград).

– Коли ми приїхали на відбірковий турнір до Москви, ми там виявилися єдиною студентською командою. Решта команд – напівпрофесійні або професійні спортсмени, які знаходились на повному матеріальному забезпеченні. Ми займалися бейсболом півтора-два роки, і весь час грали на футбольних полях, де вручну наносилася розмітка, а в Москві вже було справжнє бейсбольне поле – японці побудували і подарували МГУ бейсбольний стадіон. А ми на той момент все ще самі випилювали біти з дерева… – згадує тренер.

Кіровоградська команда «Ікар» на відбірковому турнірі у Москві, Крилатське, вересень 1991 року.На фото: (верхній ряд, зліва направо) Сергій Іванов, Сергій Лимаренко, Олексій Морозов, Павло Сідун, Геннадій Махно, Юрій Присяч, Валентин Рябухін (головний тренер), Юрій Бойко (тренер), Аркадій Подільський (заступник голови Кіровоградського обласного спорткомітету). (Нижній ряд, зліва направо) Олександр Григорина, Олександр Романенко, Олександр Загинайко, Володимир Рожець, Юрій Степановській.

У змаганнях Другої ліги чемпіонату СРСР з бейсболу 1991 року, що проходили 11-18 вересня в Москві, кіровоградський «Ікар» посів передостаннє місце із восьми команд, проте, отримав запрошення до Першої ліги наступного сезону. Однак в 1992 році вже не стало ані Союзу, ані чемпіонатів СРСР із бейсболу…

У 1992 році Валентин Рябухін закінчив зі спортом та пішов працювати у банк. Незабаром відділення бейсболу на факультеті фізичного виховання КДПІ закрилося. Заняття і тренування перенеслися до секції бейсболу при Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування.

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ СІЛЬГОСПМАШИНОБУДУВАННЯ: КІСМ

Ця частина історії викладена на основі інтерв’ю «Юрій Бойко: людина, одержима спортом», вперше опублікованому в тижневику «Спортревю New» в липні 2016 року (перша частина інтерв’ю, друга частина інтерв’ю).

Влітку 1989 року Юрій Бойко закінчив факультет фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту та поступив на роботу викладачем кафедри фізвиховання інституту сільськогосподарського машинобудування. З початком навчального року тодішній завідувач кафедри Микола Романенко запропонував починаючому співробітникові вести в КІСМі секцію бейсболу.

– На той момент я бачив себе, в першу чергу, головним тренером футбольної команди, тому пропозицію відхилив, не бачачи в ньому сенсу, – розповідає Юрій Бойко. – Раніше я не стикався із бейсболом, хоча вже тоді бейсбол розвивався в льотному училищі і починався на факультеті фізичного виховання, навіть в КІСМ навчалися студенти з країн Латинської Америки, які розбиралися в бейсболі і часто грали між собою на спортмайданчику біля гуртожитків інституту.

За радянських часів існувала традиція відправляти викладачів і наукових співробітників в колгоспи на збирання врожаю. Восени 1989 року мені, як новачкові і молодому співробітнику, загрожувала поїздка в колгосп місяці на два. Майже одночасно Юра Колаковський запросив поїхати на тиждень разом із кіровоградськими бейсболістами в Хмельницький на фінал Кубку УРСР із бейсболу (і можна забути про колгосп). Звичайно ж, я вибрав поїздку на бейсбольний турнір, і це стало поворотним моментом мого життя.

Збірна Кіровограда складалася із курсантів льотного училища і студентів факультету фізичного виховання КДПІ (деякі з них виявилися моїми знайомими по навчанню на факультеті). Від мене нічого особливого не вимагали, окрім як дивитися за грою зі сторони. Крім цього Колаковський і Рябухін відразу ж видали мені бейсбольну “ловушку” і поставили до гравців кидати один одному м’яч (це такий елемент тренувальної розминки). З огляду на те, що в школі я майже завжди вигравав змагання з початкової військової підготовки та далеко кидав гранати, плюс мав хорошу координацію, розвинену, завдяки заняттям різними видами спорту, у мене вийшло добре подавати м’яч у бейсболі, та й сам вид спорту мені сподобався. По завершенні турніру я повертався до Кіровограда із чіткою метою: набрати та тренувати в інституті сільгоспмашинобудування бейсбольну команду.

Протягом навчального року я придивлявся до студентів першого курсу, агітуючи записатися до нашої секції найбільш фізично міцних, хто раніше вже займався яким-небудь видом спорту і мав розвинену координацію. При цьому я сам навчався бейсболу у латиноамериканських студентів (найбільше мені допомагав панамець Аріель Родрігес). В лабораторії кафедри верстатів виточили на верстаті чотири саморобні дерев’яні бейсбольні біти (вагою два-три кілограми кожна, що в півтора-два рази важче типових фабричних біт). Я закупив в спортивному магазині за свої гроші 100 гумових м’ячів (один м’яч коштував один рубль, а моя зарплата тоді становила десь 90 рублів). І всю зиму ми тренувалися в спортзалі інституту: відбивали, кидали і ловили м’ячі.

Потім до нашої секції додалися десятикласники 13-ї школи Кіровограда і нові студенти-першокурсники. Ми продовжували тренуватися в залі і вже почали проводити спаринги із командою факультету фізичного виховання. Грали із факультетом на футбольному полі ФФВ, в тому числі і взимку. Просто взимку одягали на ноги поліетиленові пакети, щоб не промочити взуття. Грали – до темряви. А коли сутеніло, ми (бейсболісти секції КІСМ) брали “ловушки”, біти, поверталися до інституту і тренувалися у спортзалі. Після бейсбольного тренування могли залишитися в залі пограти в баскетбол. Як правило, наші тренування закінчувалися в районі 23-ї години. У нашій секції займалися студенти і школярі, комусь потрібно було все планувати і контролювати, тому я відразу взяв на себе функції тренера.
Можна сказати, ми всі тоді були одержимі бейсболом. Причому, ми не думали про якісь чемпіонати. Ми просто полюбили цю гру і хотіли навчитися грати в бейсбол…

Перша бейсбольна команда КІСМ, 1990 рік.
На фото: (верхній ряд, зліва направо) Олег Згривець, Олександр Романенко, Руслан Дейкун, Юрій Бойко (головний тренер), Павло Сідун, Олександр Ютиш. (Нижній, зліва направо) Максим Шаганов, Володимир Бабаліч, Сергій Бірюков, Олександр Ященко, Володимир Шалімов

– Дебютним турніром бейсбольної команди КІСМ стала універсіада вузів Міністерства сільськогосподарського машинобудування, що проходила в 1991 році в Хмельницькому. Ми займалися бейсболом від сили один рік, а довелося грати проти вузів Львова, Хмельницького, Маріуполя, Сімферополя, в складі яких виступали іноземні студенти-бейсболісти, а також бейсболісти, що мали за плечима досвід змагань рівня Вищої ліги чемпіонату СРСР (за команду Сімферополя навіть грав член юніорської збірної СРСР).
Наша команда-новачок викликала справжній фурор. Незважаючи на «особливе» ставлення до нас суддів, ми все ж пробилися до фіналу універсіади, де поступилися команді Хмельницького, за яку грали кілька кубинських студентів. У підсумку, бейсбольна збірна КІСМ посіла друге місце із семи команд – феноменальний успіх!

Цей турнір дуже вплинув на долю бейсболу в інституті. По-перше, значний результат на початковому етапі становлення команди є сильним стимулом для подальшого прогресу гравців. По-друге, завдяки нашому досягненню, в інституті повірили у секцію бейсболу і в мене, як бейсбольного тренера. Інститут закупив для нас у Ленінграді в кооперативі «АРС» 12 ловушок, наша секція отримала підтримку і зручний час для тренувань у спортзалі. Напевно, все це сприяло тому, що бейсбол закріпився в навчальному закладі на багато-багато років».

Бейсбольна команда ФФВ КДПІ, 1992 рік.
По центру тренери Валентин Рябухін і Олег Бойко (направлений до Кіровограда із Києва тренером з бейсболу на початку 1992 року).

Бейсбольна команда КІСМ, 1992 рік

На фото: (перший ряд) Володимир Шалімов, Олександр Ютиш, Віталій Майстренко, Олександр Ященко, Олексій Морозов, Володимир Бабаліч. (Другий ряд) Павло Сідун, Дмитро Неліпа, Михайло Нетребенко, Олександр Романенко, Юрій Бойко (тренер), Сергій Бірюков, Максим Шаганов

Як уже згадувалося вище, восени 1991 року команда Кіровограда «Ікар», переважно зі студентів ФФВ КДПІ та студентів КІСМ, їздила в Москву для участі в відборі до Першої ліги чемпіонату СРСР із бейсболу. Взимку між 1991 і 1992 роками команда бейсбольної секції факультету фізвиховання і команда бейсбольної секції КІСМ тренувалися окремо (прим.: на знімках вище вони навіть сфотографовані як різні команди), але вже навесні вони почали виступати разом, і Юрія Бойка призначили головним тренером об’єднаної бейсбольної команди міста. Ця команда в сезоні 1992 року виступала в Першій лізі чемпіонату вже незалежної України ще під колишньою назвою, звичною для бейсбольних збірних Кіровограда – «Ікар», хоча команда давно вже не мала стосунку до льотного училища. Тому наступного року у Вищій лізі чемпіонату України дебютувала кіровоградська команда з назвою «Гарт» – від назви спортивного товариства. Крім цього, одразу дві команди представляли наше місто у Першій лізі: «Гарт»-2 та «Юність». У сезоні 1993 року «Гарт» посів шосте місце із восьми команд Вищої ліги та вийшов до півфіналу Кубку України з бейсболу.

Історична довідка: V розіграш Кубка України з бейсболу, Київ, 5-9 жовтня 1993 року. Учасники: «Альянс» (Київ), «Південний Смерч» (Іллічівськ), «Алмаз» (Київ), «Славія-Резон» (Київ), «Гарт» (Кіровоград), «Побутовець» (Київ), «Альянс»-2 (Київ), «Строма-Фотон» (Сімферополь). Півфінали: «Південний Смерч» – «Гарт» 17:5; «Побутовець» – «Альянс» 7:6. Фінал: «Південний Смерч» – «Побутовець» – 12:11.

У 1994 році в чемпіонаті України кіровоградські команди виступали знову під новими назвами: «Колос» (Перша ліга) і «Горн» (Вища ліга). Старша за рангом команда міста отримала назву від імені спонсора – однойменної фірми відомого на той час кіровоградського бізнесмена і політика Олександра Нікуліна, майбутнього президента Федерації бейсболу та софтболу України та міського голови Кіровограда.

Саме у тому сезоні «Горн» виборов свої перші медалі: «бронзу» чемпіонату України і «срібло» фіналіста Кубка України. А вже в наступному році кіровоградський «Горн» виграє свій перший титул чемпіонів України і перший Кубок України, заклавши чемпіонську династію на десятиліття…

Історична довідка: VIII чемпіонат України з бейсболу, 1995 рік. Учасники в порядку підсумкової турнірної таблиці: «Горн» (Кіровоград) – 12 перемог і 3 поразки, «Побутовець-Космос» (Київ), «Альянс-Кебот» (Київ), «Кримські Яструби» (Сімферополь). Знялися зі змагань: «Фотон» (Сімферополь), «Морські Вовки» (Іллічівськ).

VII розіграш Кубку України з бейсболу, 5-9 жовтня 1995 року, Кіровоград. Учасники: «Горн» (Кіровоград), «Кримські Яструби» (Сімферополь), «Дарницькі Тигри» (Київ), «Легат» (Київ), «Горн»-2 (Кіровоград), ДЮСШ (Львів). Півфінали: «Горн» – «Горн»-2 12:10; «Легат» – «Кримські Яструби» 10:2. Фінал: «Горн» – «Легат» – 6 4.

У 2020 році, старша бейсбольна команда Кропивницького під назвою «BioTexCom-КНТУ» виграє 25-й титул чемпіонів і 23-й Кубок України з бейсболу в історії цього виду спорту в нашому місті.

Головний тренер «BioTexCom-КНТУ» зразка 2020 року, як і головний тренер бейсбольних команд міста на початку 1990-х років, – Юрій Бойко, з тією різницею, що тоді Юрій Жоржович був граючим тренером команди і викладачем кафедри фізвиховання КІСМ, а зараз – доцент кафедри ЦНТУ, Заслужений тренер України, разом зі збірною України U21 – срібний призер молодіжного чемпіонату Європи 2012 року і чемпіон Європи з бейсболу 2016 року.

Три гравця кіровоградських команд 1990-х років, які починали займатися бейсболом на факультеті фізвиховання та в КІСМ, зараз тренери: в сезоні 2020 Сергій Лімаренко і Руслан Дейкун на чолі команди «BioTexCom-СДЮШОР» стали срібними призерами чемпіонату України, а Василь Антошко разом із командою «СДЮШОР-ОШВСМ» виграв золоті медалі чемпіонату України з софтболу.
Гравець «Гарту»-«Горну» 1990-х Сергій Болілий зараз провідний бейсбольний суддя України із ліцензією Європейської конфедерації бейсболу.

Ще одне прізвище можна знайти в ігрових складах кіровоградських команд 1990-х років і в складі нинішнього «BioTexCom-КНТУ»: Дмитро Неліпа, жива легенда українського бейсболу, грає ось уже 30 років поспіль…

Підготував Олександр Виноградов

Фото надані Юрієм Бойком

Додатки:

1) Публікація в Кіровоградському тижневику « Молодий комунар» (29 квітня 1989 року, сторінка 10):
«ДВА БОЛИ ПЛЮС ОДИН СТРАЙК: ЧИ СТАНЕ УЛЮБЛЕНА ГРА АМЕРИКАНЦІВ ПОПУЛЯРНОЮ І В КІРОВОГРАДІ”

Навесні серцями американської молоді, кажуть, оволодіває і любов,і бейсбол. «Кожному, хто хоче зрозуміти душу і серце Америки,краще всього розпочати з бейсболу». Ці слова належать американському історику Жаку Барзену. І в них чимала частка правди.

Бейсбольна прем’єра відбулася19 червня 1846 року, коли команда «Нью-Йорк найн» перемогла «Нью-Йорк нікербокерс» з рахунком23:1. Після цього бейсбольний бум захопив всі Сполучені Штати. Вже через п’ятнадцять років в одному лише Нью-Йорку було зареєстровано понад 60 команд…

Давайте разом перенесемось у рік 1987-й, коли перші бейсбольні колективи виникли у Радянському Союзі. І будемо відвертими до кінця: поява «пітчерів» та «кетчерів» (амплуа гравців)на радянських стадіонах була прямим наслідком поліпшення американо-радянських відносин не тільки на спортивних аренах.

На сто сорок другому році існування цього виду спорту,бейсбол прийшов до Кіровограда. Його ентузіастом став колишній воротар футбольної команди «Зірка» кандидат у майстри спорту Юрій Колаковський, який створив першу бейсбольну команду у Кіровограді на базі спортивного клубу КВЛУЦА.

Щоб зрозуміти, чому саме екс-футболіст став бейсболістом, послухаємо Колаковського:
– Той, хто хоч раз візьме в руки біту й м’яч, вже не зуміє спокійно відноситися до них…
– А в чому суть гри?
– На бейсбольному майданчику,який зветься «ромбом», перебувають по дев’ять гравців кожної команди. В кутах «ромба» розташовані чотири бази разом із «домом». Мета гравців нападаючої команди – відбити м’яч у межах бокових кордонів майданчика,оббігти всі бази й повернутися на колишні позиції.
– За що нараховуються очки?
– Одне очко команді принесе повне коло гравця по базах. Воно може бути завойоване за один раз, або ж за кілька.
– Та повернемося до головних атрибутів бейсболу, якими є біта й м’яч…
– Твердий м’яч вагою 140 грамів й довжиною кола 23 сантиметри. Біта – кругла палиця довжиною81-91 сантиметри, яку виготовляють з ясеня.
– А що ж найцікавіше в бейсболі?
– Мабуть, дуель між пітчером та відбиваючим.
– Юрій, ти маєш чималу футбольну практику. Чим відрізняються американський бейсбол та європейський футбол?
– Блискавичними вибухами активності й… довгими перервами, коли дехто гадає, що на майданчику гри немає. Вся краса бейсболу в пропорційності між дією та антрактом.
Бейсбол у КВЛУЦА існує менше року, але й за цей час студенти встигли позмагатися у республіканському турнірі, де посіли місце в середині турнірної таблиці.
Весна, любов, бейсбол…
С. БОНДАРЄВ

2) Історія назв першої бейсбольної команди міста: «Ікар» (1989-1992); «Гарт» (1993); «Горн» (1994-2000); «СДЮШОР-Віта» (2001); «КДТУ» (2002-2003); «КНТУ-ОШВСМ» (2004-2009); «КНТУ-Єлисаветград» (2010-2016); «BioTexCom-КНТУ» (2017 – наш час).

3) Кіровоград – зараз Кропивницький; Ворошиловград – зараз Луганськ; Іллічівськ, Одеська область – зараз Чорноморськ;
Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації – зараз Кіровоградська льотна академія Національного авіаційного університету;

Кіровоградський державний педагогічний інститут – зараз Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.

Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування – зараз Центральноукраїнський національний технічний університет.