Про вдову загиблого спецпризначенця Тетяну та складну ситуацію, в якій вона опинилася, “Без купюр” дізнався випадково від керівника Центру допомоги учасникам АТО Кіровоградської ОДА, ГО “Патріот Кіровоградщини”, волонтера Вадима Нікітіна, і вирішив розповісти її історію. Бо Таня з тих жінок, які не звикли скаржитися, бо не вірить, що комусь є діло до її проблем. Але ми іншої думки.
Тетяна згадує свого чоловіка Олексія, як дуже позитивну й сміливу людину. Не пригадує жодної серйозної сварки чи якихось негативних моментів із їхнього сімейного життя, і, ледь стримуючи сльози, каже, що іншого такого немає і бути не може.
Головний сержант роти, старшина 3-го полку спеціального призначення Олексій Глобенко загинув 29 липня 2014 року разом із 9 побратимами під час виконання бойового завдання в складі розвідгрупи з порятунку пілотів збитого військового літака. Загинув через місцевого жителя, який увійшов у довіру до наших бійців, а потім під приводом, що необхідно поїхати до дружини в Сніжне, видав їх терористам “ДНР”.
“Восени ми мали одружитися, але не судилося”, — згадує з сумом Тетяна. З Олексієм познайомилася випадково, після чого через деякий час він запросив її погуляти. Дитина від минулого шлюбу його не злякала.
Так вони зустрічалися десь 2-3 місяці, як друзі, а потім Тетяна зібралася повертатися до мами в Малу Виску, адже в Кропивницькому було важко одній з дитиною. Проте Олексій переконав її нікуди не їхати та запевнив, що допомагатиме у всьому. Він допоміг Тетяні зняти квартиру й спочатку приходив у гості, а з часом вони почали жити разом. Так і прожили майже 5 років, в них народився син, але в офіційному шлюбі не були.
Спецпризначенець мав 9 років вислуги й любив свою професію. Та, незважаючи на це, збирався розірвати контракт восени 2014-го й одружитися з Тетяною, але вийшло по-іншому.
Після смерті Олексія цивільна дружина залишилась сама з двома дітьми, без власного житла й підтримки чоловіка. Міністерство оборони виділило допомогу, як родині загиблого військового, але через те, що вони не були в офіційному шлюбі, цю суму розділили порівну на сина й маму героя. Тетяні вдалося придбати за частку сина частину будинку без ремонту. Але згодом її мама впала з горища й зламала обидві кістки ноги. Переломи виявилися настільки важкими, що знадобилося три операції, щоб врятувати ногу. Тетяні довелося закласти дім, щоб оплатити лікування матері, а грошей, щоб віддати борг, в неї не вистачає.
На наше прохання, вона розповіла про свою ситуацію. Публікуємо її розповідь дослівно.
Журн.: Вам Міністерство оборони виділило кошти?
Тетяна: Так, міністерство виділило гроші, але оскільки ми були не розписані, цю суму поділили на Влада (сина) і на його маму (маму Олексія Глобенка, – ред.). Тобто на дві частини: 304 тисячі гривень отримала я, 304 тисячі — його мама. На ці 304 тисячі я купила ці півбудинку. В чергу на квартиру стати не могла, тому що мені сказали: “По-перше, ви не розписані. По-друге, у Вас є житло”. Але ж я купила його за інші гроші. До цього ж в мене не було житла. Ну, в результаті, на квартиру я не подавала документи. Але мені дали землю 8 соток під забудову на Лелеківці.
Журн.: Ви до когось зверталися за допомогою?
Тетяна: Поки не було цієї ситуації (з мамою, – ред.), я зверталася за допомогою до свого депутата Володимира Смірнова з приводу ремонту будинку. Це треба було якраз ставати у чергу, подавати документи, щоб відремонтували. От він мені сказав, куди іти, що треба, які документи. Але склалась така ситуація, що я заклала будинок, а туди потрібно надати документи, що я є його власницею.
Журн.: На якій стадії це все зараз?
Тетяна: Ні на якій, тому що документи не на мені зараз.
Журн.: А на кому вони?
Тетяна: Вони в тих людей, у кого я позичила гроші на операції.
Журн.: І Ви більше не зверталися ні до кого за допомогою?
Тетяна: Не зверталася, тому що не бачу сенсу звертатися з проблемою, що мені потрібні гроші на операцію мами… Вони скажуть на мене: “Хто вона така?” (влада, – ред.). Правильно? Вона ж не мама загиблого військовослужбовця.
Журн.: Ну, а як зараз мама?
Тетяна: Мама досі в гіпсі.
Журн.: А що з нею трапилося?
Тетяна: Вона лізла на горище, впала з драбини й зламала обидві кістки. Вона 9 місяців була в апараті Ілізарова. Їй робили 3 операції. Потім через 9 місяців зняли апарат, і ось уже 5 місяців вона в гіпсі. Буквально на днях я приїжджала, думала, що гіпс знімуть, але лікар сказав, що потрібно ще походити. Скільки – невідомо. Робили комп’ютерну томографію. Лікар подивився і сказав, що ще зарано знімати гіпс.
Журн.: Скільки грошей Ви вже витратили на лікування?
Тетяна: Ну, напевне, вже близько 120 тисяч гривень, якщо не більше. Кожна операція обходилась по 30-35 тисяч гривень. Плюс ще лікування після операції.
Журн.: Тобто у Вас зараз більше 100 тисяч гривень боргів?
Тетяна: Основний борг у мене це те, що я заклала будинок на оплату перших двох операцій. На той час це було 3000 доларів. Тоді мені не було де взяти ці гроші. Були варіанти залишити маму без ноги або робити операцію. В цій ситуації, я думаю, кожен так зробив би.
Журн.: Коли мама вилікується, скільки Ви ще залишитесь винні?
Тетяна: По можливості я віддаю. Але на даний момент мені залишилось віддати 2500 доларів. Щомісяця я сплачую за це відсотки, тому що спочатку домовлялися на інший термін. І щоб люди не продали мій будинок, я сплачую відсотки.
Журн.: А до купівлі будинку Ви орендували житло?
Тетяна: Так, ми жили на зйомній квартирі.
Журн.: А Олексій, як військовий, не стояв у черзі на квартиру?
Тетяна: Він стояв, як один. Ми були не розписані, щоб подати на нову квартиру, як сім’я.
Журн.: А як ви спілкуєтеся з родичами Олексія?
Тетяна: Його мама не знає про цю ситуацію. Ніхто не знає. І моя мама не знала, поки не приїхав Вадим Нікітін. Коли ми почали з ним спілкуватися, тоді вже й вона почула. За великим рахунком, я знаю, що всі сидять так само, як і я, на одну зарплату. Тобто, допомогти особливо немає кому. Мама Олексія на отримані кошти від міністерства купила будинок сестрі і дала кошти брату Олексія та сестрі. Коли я в’їхала сюди в будинок, на меблі в мене не вистачало. Тоді його сестра подзвонила й запитала: “Як в тебе справи?”. Я сказала, що будинок купила, а на меблі не вистачає. Вона сказала: “Скажеш, скільки тобі не вистачає, ми з Васею складемося й вишлемо тобі гроші”. Я прицінилася. На той час потрібно було близько 35 тисяч, щоб усе купити. Вони мені 40 тисяч скинули на картку.
Журн.: А яка у Вас зараз заробітна плата та скільки Ви щомісяця сплачуєте відсотків?
Тетяна: В мене мінімальна зарплата 3200 грн., але чистими на руки я отримую 2600 грн. Щомісяця я сплачую 4200 грн. відсотків.
Журн.: Вам хтось допомагає?
Тетяна: Я отримую пенсію на дитину й міськвиконком ще сплачує 1500 грн. також на дитину.
Журн.: І скільки у Вас залишається на елементарне прожиття?
Тетяна: Десь до 2000 грн. на трьох.
Треба віддати належне Тетяні, адже навіть в такій складній ситуації вона не опускає руки й намагається не показувати, як їй важко. Навіть під час нашого спілкування на болючі для неї теми вона щосили стримувала сльози.
А коли в кінці бесіди мова знову зайшла про те, яким був Олексій, її очі засяяли. Помітно, якими сильними були почуття до чоловіка, як вона ним пишається. Каже, що він був не таким, як усі. Згадує, що Олексій чудово танцював, мав відмінне почуття гумору й робив кожен день святом.
Він вважав її сина від першого шлюбу своїм і казав, що неважливо, хто біологічний батько, важливо, хто виховав дитину. Старший син Даня відповідав Олексію взаємністю й називав “татом”, казав, що буде, як батько, коли виросте. Від своїх планів не відмовився й дотепер.
Молодший Влад розповідає в дитсадку, що його тато працює на небі у Бога й усіх нас охороняє. Інколи питає маму, коли вони підуть до тата вгості. А мама зізнається, що й досі ніхто зі знайомих, рідних і друзів не вірить, що Олексія вже немає — такою світлою й чуйною людиною він був.
Номер картки ПриватБанку для небайдужих: 5168 7427 0563 2598, Соловйова Тетяна
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: