На Далекосхідному кладовищі Кропивницького вчора, 11 жовтня, попрощалися з учасником бойових дій, контррозвідником, підполковником Служби безпеки України Денисом Бліновим. З 2015-го року він брав участь в Антитерористичній операції на Сході, з початку повномасштабного вторгнення в Україну теж був у зоні бойових дій. За роки війни в Україні, не раз, за словами батька, був за крок від смерті, але вцілів. Проте за сім місяців його не стало через хворобу — з березня він змушений був боротися не з ворогом, а з онкологією.
– Скільки було випадків, коли вони потрапляли в засідки, але витягували своїх. Він пишався тим, що служить Батьківщині, він любив форму, хоча в СБУ переважно носять цивільний одяг. Тому коли почав служити у військовій контррозвідці, я йому сказав “Ну, тепер ти нарешті можеш одягнути форму”. Він навіть коли приймав присягу в армії, як строковик, для нього це була гордість, — розповідає батько Дениса Блінова.
Про його небайдужість до форми й особливе ставлення до військової служби також розповідають друзі.
– У мене збереглося фото, де наша група на вершині Роман-Кош у Криму у 2002-ому році з державним прапором і Денис у комуфляжі, хоча тоді це ще не було так поширено, — розповідає одногрупник Дениса Блінова по істфаку Володимир Тимошенко. – Він був дуже життєрадісним, з прекрасним почуттям гумору, інціативним, небайдужим.
Завдяки тому, що дядько чудово знав історію України й прищеплював її своїй племінниці, та неодноразово вигравала міські предметні олімпіади, — додають у сім’ї.
– Якщо для когось армія і польові умови були випробуванням, то для Дениса — це було нормальним. Про строкову службу він взагалі говорив із захопленням, а по її закінченні вирішив піти до СБУ. Його неодноразово відзначали як одного з кращих аналітиків у системі. Також пропонували працювати в Києві. Але там не було умов для сім’ї, тож він обрав родину й залишився в рідному місті. Та коли почалася Антитерористична операція на Сході він її дуже мало бачив. Одного разу, як розповіла його мама, коли він повернувся додому, то син Микола, якому на той час було лише 4 роки, після тривалої розлуки його навіть не впізнав, – розповіла товаришка Дениса Блінова Наталя.
З часом він усіляко намагався надолужити це й багато займався вихованням та всебічним розвитком сина, прищеплював йому любов до спорту, до техніки. Та з початком повномасштабної війни знову змушений був часто покидати родину. Тож рідні й друзі часто мучилися невідомістю, коли не могли до нього додзвонитися. Але з березня він знову був змушений покинути дружину і сина, яких дуже любив, і їхати на лікування до Києва.
На жаль, попри оптимізм із яким він говорив про свій страшний діагноз і подальше лікування, останні тижні він знову перестав відповідати на дзвінки. В ніч із 6 на 7 жовтня, за місяць до свого 42-го дня народження, Дениса не стало.
“Я дуже сподівалася його врятувати, ставши донором кісткового мозку, але не судилося”, – ділиться рідна сестра Ірина.
В соціальній мережі під постами про смерть багато хто називав його справжнім офіцером і писав, що вислів “Честь маю” – це саме про нього.
Знайомі кажуть, що мало що говорив про службу, але знають про ситуації, коли в нього був вибір — якісь блага або честь — він вибирав честь.
Денис Блінов має як відомчі відзнаки, так і медаль Міністерства оборони України «За сприяння Збройним Силам України».
Як сказав під час панахиди архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк, він обрав шлях воїна, бо серце його було сповнене любові до рідних і до Батьківщини. Щоб їх захистити, він ризикував життям.
Тож не зважаючи на те, що помер в лікарні, а не на полі бою, проводжали його у вічність як воїна — колеги по службі, рідні та близькі, під Гімн України у виконанні військового оркестру і з трикратним салютом.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: