Сьогодні, 9 березня, на площі Героїв Майдану в Кропивницькому рідні та близькі полонених і безвісти зниклих воїнів вийшли на щотижневу акцію-нагадування “Не мовчи! Полон вбиває!”.
Про це повідомляє “Без купюр“.
Загалом на мітинг прийшли понад 70 людей. Це рідні та друзі воїнів 25-ї ОПДБр, 32-ї ОМБр, 36-ї ОБрМП, 37-ї ОБрМП, 41-ї ОМБр, 47-ї ОМБр “Маґура”, 56-ї ОМПБр, 57-ї ОМПБр, 59-ї ОШБр, 61-ї ОМБр, 77-ї ОАеМБр, 81-ї ОАеМБр, 117-ї ОВМБр, 120-ї ОБрТрО, а також 129-ї ОБрТрО та Азову.
Софія Грозан разом із друзями щонеділі виходить на площу Героїв Майдану, щоб нагадати про полонених азовців. Її коханий, Володимир Митюн на позивний “Ласточка”, в полоні із травня 2022 року. Тоді йому було 23 роки, нині виповнилося 26.
“На фото Володимир. Це мій хлопець, який вже в полоні майже три роки. Він був на Азовсталі в Маріуполі. За наказом командування разом із побратимами вийшов із заводу. І потравив у полон.
Наразі жодної інформації про нього ми не маємо. Можливо, його будуть росіяни засуджувати. Майже три роки пройшло, а нічого не змінюється. Постійно виходимо на акції, їздимо до нашого керівництва під Офіс Президента, під Верховну Раду”.
Кропивничанка Валентина Степанівна разом із донькою Вікторією тримає прапор із фотографією сина – Вадима Кумського, воїна 59-ї бригади. Вже восьмий місяць про нього нічого невідомо.
“Мій синочок, 55 років. Пішов на війну минулого року добровольцем. Місяць на тренуваннях, потім бойові завдання. Під час одного із виходів, 17 липня, він зник. Поблизу селища Нівельське Покровського району Донецької області. Офіційно зниклий безвісти”, – розповідає Валентина Кумська.
Пані Валентина каже, що за ввесь час не отримала жодної офіційної інформації про долю сина.
“Хороший сім’янин, син, брат. Дуже добрий. До війни працював підприємцем із продажу запчастин для сільськогоподарської техніки.
Перші три місяці після зникнення брата штурмували всі лікарні й госпіталі по Україні. Оббивали всі пороги. Нічого. Зараз молимося за те, щоб був живий, що в полоні. Знаємо, що там з нашими хлопцями таке жахіття роблять, але так хоч живий буде”, – каже Вікторія.
Удома на Вадима чекають мама, сестра Вікторія, дружина та двоє синів – 19 та 8 років.
Кропивничанин і волонтер Геннадій Шевченко прийшов із семирічним сином Глібом на акцію вперше.
“Із сином прийшли на мітинг, щоб достукатися до влади, щоб якнайшвидше визволили наших хлопців із полону. Щоб військові, цивільні повернулися до рідного дому, в Україну, до своїх сімей і жили мирно та щасливо. Наш обов’язок – пам’ятати, що кожен український захисник, який потрапив у полон, пожертвував своєю свободою, а деякі й життям. Чим більше людей говоритиме про долю військовополонених, тим більше шансів привернути увагу міжнародних організацій, які вплинуть на ситуацію.
Хоч на мітингу вперше, але допомагаю військовим із 2014 року. Проте інтенсивніше – із початком повномасштабного. Це ремонт авто, відправка запчастин для транспорту, допомога нашим ВПО”.
До акції долучився морпіх Андрій Кристофович із Новомиргорода, який понад 2,5 роки пробув у російському полоні. Додому воїн повернувся 18 жовтня минулого року.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: