Карел Чапек зняв би капелюха перед кропивницькими акторами й новим режисером, які відкрили сезон в обласному театрі прем’єрою вистави “Ціна життя” за його п’єсою “Мати”… Глядачі допрем’єрного показу не стримували сліз у міру того, як розвивався сюжет і актори розкривалися у своїх ролях. Під час пауз на сцені — в залі чулись характерні схлипування. Прем’єра ж відбулася вчора, 25 вересня, і стала фінальним акордом 52-го театрального фестивалю “Вересневі самоцвіти”. А ще — режисерським дебютом актора кіно і викладача Київського національного університету театру, кіно й телебачення ім. І. Карпенка-Карого Сергія Курчева. І що найприємніше — нашого земляка. В цьому контексті просто неможливо оминути увагою ще один дебют – 19-річного переселенця з Покровська Донецької області Ігоря Полєвого, якого життя привело в наш театр. А, може, не привело, а подарувало театру…
Олександр Ярошенко і Надія Мартовська. Фото Наталі Кривошей, “Без купюр”
Постановка Сергія Курчева за твором, написаним майже 90 років тому, не просто актуальна сьогодні, вона і про наше сьогодення також. Про те, що зараз відгукується кожному українцю — про війну, про обов’язок, про біль матерів. Виразна гра акторів і майстерно розставлені режисером акценти змусили й після спектаклю пульсувати думку, як часто гинуть саме найкращі, хто не звик відступати перед труднощами й викликами, одержимі високими ідеями й цілями. Ціною власного життя вони виборюють життя іншим.
Надія Мартовська і Євген Скрипник. Фото Наталі Кривошей
Чоловік і четверо синів головної героїні у виконанні Надії Мартовської один за одним гинули за високі ідеали, за Батьківщину, за технічний прогрес, за порятунок населення Африки від жовтої лихоманки. Вона має можливість запитати в них після смерті, чи варто було те, заради чого вони померли, такої ціни. А вони їй пояснювали, що не могли вчинити інакше.
Олександр Ярошенко, Ілля Литвиненко, Валерій Ланецький
І ось, наймолодший неповнолітній син Тоні (у виконанні юного Ігоря Полєвого, – ред.), який залишився живим, збирається воювати за свою країну. Мати намагається його зупинити, благає не залишати її одну. Але слухаючи щодня по радіо новини про звірства і цинізм ворога, розуміє, що це буде не її син, якщо він не стане на захист Батьківщини. І попри біль, розпач та страх втратити його, які до мурах по шкірі передала Надія Мартовська, жінка, врешті-решт, приймає вибір сина.
Ігор Полєвой, Надія Мартовська
Пробачте за спойлер ті, хто збирається побачити виставу особисто. Щоправда, він жодним чином не зіпсує майбутній перегляд. Адже текст не передасть повною мірою, ані атмосфери, ані емоцій, ані деталей, які дарує безпосередній контакт із мистецтвом.
З піднесеного настрою, який панував за лаштунками після генеральної репетиції, можна було зробити висновки, що актори задоволені не менше, ніж глядачі.
Надія Мартовська
– Відчуваю задоволення від точності відтворення образу. Й от зараз, коли минули оплески та привітання, ще відчуваю полегшення, — поділилася посмаком власної гри виконавиця головної ролі Надія Мартовська. – А потім буде втома. Найбільше я переживала, щоб знову не було клятої тривоги.
Сергій Курчев, відповідаючи на запитання про те, як працювалося з нашою трупою, не скупився на компліменти.
Сергій Курчев
– Це потужні артисти. З їхнього боку я відчував підтримку. Ми дуже багато обговорювали й вирішували разом. Є режисерські рішення, а є акторські, які спрацювали на результат. Як для мене, це було продовження навчання й отримання нових знань та досвіду.
За його словами, можливість працювати в рідному місті для нього була несподіваною. Зараз він живе і працює пів тижня в Києві, інші пів тижня — у Кропивницькому.
– Ми познайомилися з керівництвом театру, і виникла шалена ідея експерименту. Працювали над виставою дуже швидко. Знову ж таки, завдяки артистам. Для розуміння, на Заході вистави ставлять 6-8-10 тижнів. В Україні 2-3 місяці. А у нас уже за місяць була готова чернетка. Це при тому, що я працюю ще й в Києві, — розповів Сергій Курчев.
Ігор Полєвой
І ще кілька слів про дебют 19-річного Ігоря Полєвого. Складно було повірити, що це його перша серйозна роль. Після вистави ми познайомилися і я пересвідчилася в тому, що перед нами був справді молодий обдарований актор, а не чудеса “омолоджувального” гриму. Ігор розповів, що акторської майстерності навчався ще в рідному Покровську на Донеччині. Там він у дитинстві відвідував театральний гурток. Потім вступив до театрального училища в Дніпрі. На початку повномасштабної війни його родина переїхала до Кропивницького. І так сталося, що тут мама знайшла йому першу роботу, а найголовніше — за покликанням. Ну, як не повірити в долю?
Спасибі Сергію Курчеву, Надії Мартовській, Олександру та Миколі Ярошенкам, Інні Дорошенко, Володимиру Бідашу, Іллі Литвиненку, Євгену Скрипнику, Валерію Ланецькому, Ігорю Полєвому за виставу та всій трупі за 140-ий ювілейний сезон “театру корифеїв”.
Володимир Бідаш і Валерій Ланецький
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: