Сьогодні, 27 травня, у Кропивницькому відбулися автопробіг та акція на площі Героїв Майдану, покликані нагадати владі й жителям тилового міста, що наші земляки, які захищали Маріуполь, вже рік перебувають у російському полоні. Багатьом із них за віком трохи більш як двадцять.
Захід розпочався об 11-ій. На площі зібралося кілька десятків людей, переважно рідних військовополонених. До них доєдналися і волонтери, громадські активісти й просто небайдужі. Щоправда, не масово. Можливо, через недостатній розголос. Більшість же містян на секунди виринали з мирного буття, звертаючи увагу на мітинг через вікна авто і маршруток або йдучи повз у справах. На жаль, менше було тих, хто зупинявся, фотографував, співчував. Хоча були й винятки.
“Ми прийшли підтримати рідних Рудого Ігоря, його дружину. Ми друзі родини”, – кажуть кілька жінок різного віку, включно з молодою мамою з немовлям.
“Ми просто прийшли підтримати, коли дізналися про цю мирну акцію. Оскільки це болить всьому народу. І ми теж солідарні з близькими військовополонених”, – каже юна дівчина Вікторія, років 18-и, яку зустріли на площі разом із подругою Анастасією.
Як з’ясувалося, більшість військовополонених, з рідними яких ми поспілкувалися під час акції, не набагато старші від Віки й Насті. Їм трохи більше за 20 – по 21-23 роки… Дехто на початок великої війни не мав військового досвіду.
“Мій наречений Дмитро знаходиться в полоні, він із 36-ої бригади морської піхоти, що перебувала на комбінаті імені Ілліча. Йому 21 рік. Він пішов на фронт добровольцем. Нам вдалося дізнатися, що він в полоні, завдяки відео в інтернеті. І нещодавно Червоний Хрест підтвердив, що він у полоні”, – розповідає дівчина Діана.
“Моєму племіннику Максиму Колбасіну 22 роки, теж у полоні”, – каже тітка військового.
“Мій син, Максим, також із 36-ої бригади. Взяли 12.04.22-го. Більше як рік полону. Говорять, що російська сторона хаотично, не зрозуміло ні для кого визначає, кого обмінювати, кого ні. Але ми чекаємо і надіємося, що їх повернуть. Синові 23 роки. Він був контрактником, коли почалася війна – служив у Маріуполі”, – розповіла мати Максима Олена.
Серед учасників акції були й ті, хто дочекався своїх рідних з полону.
“Я свого сина дочекалася. 16 лютого його звільнили. Він теж потрапив у полон із заводу імені Ілліча. Зараз на реабілітації, але теж прийшов на акцію, стояв тут, щоб хлопців підтримати. Не витримав, пішов, для нього це дуже важко. Ми дочекалися і сподіваємося, що всі дочекаються своїх рідних”, – каже мама Іллі Міронова, Любов.
Тим часом одна з матерів у мікрофон наголошує, що серед тих, хто героїчно обороняв Маріуполь, були військові не лише полку “Азов”, як багато хто вважає, а й інших підрозділів.
Нагадаємо, що оборону Маріуполя, яка тривала три місяці, тримали бійці полку «Азов», Національної гвардії, територіальної оборони, морські піхотинці, поліцейські та прикордонники.
20 травня минув рік, як після трьох місяців оточення і жорстоких боїв, українські захисники за наказом Верховного головнокомандувача ЗСУ Володимира Зеленського вийшли з заводу “Азовсталь” та здалися в полон, аби зберегти життя. Частина бійців, які перебували на вщент зруйнованому комбінаті імені Ілліча і не змогли прорватися на “Азовсталь”, змушені були здатися в полон раніше.
Однак, як відомо, з прикладу Оленівки, росіяни всупереч гарантіям та законам і звичаям війни, забирають життя полонених. Рідні ж українських бранців всупереч всьому сподіваються на їхнє повернення додому.
Як повідомляв “Без купюр”, на Кіровоградщині мама й дружина полонених захисників Маріуполя Ігоря Рудого та Вадима Токаря започаткували марафон “Дорога додому”, аби нагадати про них і сотні їхніх побратимів владі й суспільству. Акцію підтримали заклади освіти обласного центру та Кропивницького району. Сьогоднішнє зібрання рідних на головній площі Кропивницького — завершальний етап марафону, але не останній у боротьбі за свободу тих, хто її виборював для нас.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: