36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського — це воїни, які з перших днів повномасштабного вторгнення захищали Маріуполь. У цьому місті вони й потрапили в полон. Достеменно невідомо скільки росіяни захопили бійців. Проте на сьогодні 1271 морський піхотинець ще в полоні. Серед тих, хто зустрічає третю весну в неволі є й військові з Кіровоградщини.
Фото надала Діана Щикот
1271 морських піхотинців ще в полоні – такі цифри “Без купюр” називає кропивничанка Діана Щикот. Статистику ведуть рідні військових, комунікуючи між собою. Дані оновлюють після звільнення воїнів із цього підрозділу.
Вона – кохана бійця 36-ї бригади Дмитра. Свій день народження – 20-річчя – він зустрів у полоні. 19 квітня Дмитру буде вже 23. Три весни в колонії, три роки тортур для нього та стільки ж років хвилювань і очікувань для Діани.
“36-та бригада – це ті, хто захищав Маріуполь із перших днів посномасштабного вторгнення. Їх взяли в оточення росіяни на заводі Ілліча. Тричі вони намагалися прорватися із оточення, але двічі їхню колону розбивали. На третій раз, це було 12 квітня 2022 року, їм вдалося вийти із вщент зруйнованого заводу, але вони потрапили в полон”, – розповідає 23-річна Діана.
Через постійний обстріл завод руйнувався, воїни гинули під плитами. 46 діб в оточенні без води, їжі, медикаментів підштовхнули морпіхів на відчайдушний крок – спробувати вийти з оточення, щоб не загинути під завалами.
“На заводі залишилося багато загиблих. Поранених бійці брали із собою під час проривів із оточення. Усіх, хто на третій раз вийшов, росіяни захопили в полон. Є випадки, що росія повертала тіла морпіхів 36-ї бригади в Україну. За весь час віддали 12 тіл. Це офіційно підтверджено”.
Фото надала Діана Щикот
Діана зауважує, що багато воїнів 36-ї бригади росія незаконно засуджує. Такі випадки почастішали.
“80 морпіхів засудили на великі терміни – на 25 років, на довічне. За те, що вони захищали Україну. Є хлопці, яких росіяни незаконно засудили, але їх вдалося повернути в Україну під час обмінів. Є ті, хто ще досі там. Але ми віримо, якщо вдалося звільнити тих, кого незаконно засудили, то й інші повернуться. Сподіваємося, що скоро вони будуть вдома”.
Дмитро зараз перебуває в глибині російської федерації.
“Дізналася від звільнених хлопців, що Дмитро перебував у Мордовії. Але зараз уже пів року не знаю, де він, на жаль. Звільнені із полону казали мені, що в Дмитра проблеми з серцем і ногами. В нього ноги гниють”.
Є звільнений із полону чоловік, який був в одній камері з Дмитром. Той казав, що всіх воїнів ще досі водять на допити. Хоч і минуло більше двох років, проте їх допитують, а запитують одне й те саме.
Знаю, що з моїм Дмитром у камері були ще й цивільні. Їх було двоє. Але до них так само ставилися як і до військовополонених, ті ж умови”.
Діана у вересні отримала лист. Проте не знає, коли той написаний, бо немає дати.
“То там видно, що листи пишуться під диктовку. Їм диктують, а вони пишуть. Дмитро в листі пише, що все добре, все гаразд, що сумує, чекає зустрічі та сподівається на скоріше повернення”.
Від звільнених Діана дізнавалася, що скрізь до українських воїнів ставляться дуже погано, але багато залежить від чергової зміни, яка заступає на службу колонії. Від їх жорстокості.
“Жахливі умови. Купатися раз у тиждень по одній хвилині. Під холодну воду. Якщо буде гаряча, то це свято. Я знаю, що Дмитра на вулицю не випускають. Тільки в камері тримають, яка не провітрюється. Він звідти виходить, лише коли йде в душ. Їдять хлопці теж в камері. І весь час вони там стоять. Сидіти заборонено. Лише стояти на одному місці.
Останні звільнені з полону казали, що вже зараз дозволяється трішки сидіти. Умови стали м’якіші. Мені здається через те, що інші країни тиснуть на росію, щоб ставилася до наших воїнів по-людськи”.
Історія Дмитра
У лютому 2022-го Дмитру було 19. Ще до війни він служив у морській піхоті. Як розповідає Діана, Дмитро цього завжди хотів. Його відмовляли, але він впертий хлопець.
“Коли почалася війна їх відправили до Маріуполя. Він опинився разом із побратимами на вщент зруйнованому заводі імені Ілліча – без води, їжі, боєприпасів і з великою кількістю поранених і загиблих. Тому вони намагалися прорватися з оточення, але двічі їхню колону розбивали. 12 квітня 2022 року під час прориву частині вдалося дістатися на “Азовсталь”, а частина потрапила в полон”, – розповідає Діана.
Дівчина дізналася про це наступного дня, 13 квітня.
“На одному з російських каналів дуже багато відео з полоненими. Я серед них усіх впізнала свого Дмитра. У Національному інформаційному бюро при Міністерстві інтеграції підтвердили, що він у полоні”, – розповідає дівчина.
Подробиці, в яких надважких умовах наші воїни тримали оборону в Маріуполі, дівчина дізналася від побратима Дмитра, який повернувся з полону. А разом із цим і про те, як з одного пекла потрапили в інше — сумнозвісну Оленівську колонію.
“Дмитро не розказував, що там відбувалося на заводі імені Ілліча. Дзвонити, зрозуміло, він не мав можливості, але писав короткі повідомлення в телеграмі раз на кілька днів. Іноді присилав просто плюсик — і то вже для мене була радість, бо я знала, що він живий. Побратим, який повернувся з полону, теж із Кропивницького. Коли ми зустрілися, він розповів, що був разом із Дмитром на початку в Оленівці. В Діми контузія і він почав скаржитися на серце. А там, в Оленівській колонії, було пекло. Було дуже складно морально і фізично через нелюдське ставлення. З них дуже сильно знущалися. Їх треба повертати додому”.
Діана просить журналістів частіше писати про тих, хто в полоні, щоб про них не забували, щоб влада відчувала увагу суспільства до проблеми військовополонених. І закликає усіх виходити на акції або хоча б підтримувати в соцмережах.
Тепер завдання Діани та ще тисяч рідних і близьких – чекати, намагатися знайти про полонених морпіхів хоч якусь інформацію та невпинно виходити на акції, щоб привернути увагу та нагадати людям, що десь на окупованій росіянами території нашої країни чи в глибині росії ворог знущається із тих, хто захищав українців.
І не забувати не лише за 36-ту бригаду, а й за інших полонених, а ще шанувати полеглих і допомагати тим, хто зараз виборює право українців на життя у своїй країні.
Фото надала Діана Щикот
Фото надала Діана Щикот
Нагадаємо, “Без купюр” раніше розповідав історію полоненого морпіха із Кропивницького Максима Колбасіна, якого росіяни засудили до 24 років виправної колонії суворого режиму. Він теж воїн 36-ї бригади, і разом із побратимами був в оточенні на заводі Ілліча, де росіяни й захопили бійців у полон. У квітні 2022 року Максимові був 21, нині – 24.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: