Сьогодні, 25-го грудня, переважна більшість християн світу відзначає Різдво Христове. Вже вдруге й українці мають офіційний вихідний цього дня. Відповідний закон про внесення змін до Кодексу законів про працю щодо святкових і неробочих днів Верховна Рада ухвалила торік.
Тепер в Україні і 25 грудня і 7 січня є вихідними. Офіційно святкують два Різдва крім нас ще тільки 4 країни у світі: Білорусь, Еритрея, Ліван та Молдова.
І якщо досі в суспільному дискурсі новостильне Різдво називалось не інакше як католицьке і сприймалось як таке, що більшості українців не стосується, новий статус цього дня активізував дискусію про те, а коли ж правильно насправді святкувати.
З’явилась низка статей і досліджень, присвячених історії появи двох календарів, переходу з одного на інший, та відмінностям між ними.
Про можливість узгодження церковного святкового календаря з уточненим світським, за яким реально живе наша країна і весь світ, почали більш активно говорити також у зв’язку з процесом становлення помісної церкви.
«Без Купюр» поцікавився про те, якими є настрої щодо цього питання у представників християнських конфесій, що нині є в нашому місті і досі дотримуються старостильного календаря.
Іван Третяк, протопресвітер української Греко-католицької церкви.
Українська Греко-католицька церква в Україні й Польщі святкує Різдво 7-го січня. Але в інших країнах світу наша діаспора – в Америці, в Канаді, Австралії святкує Різдво разом з іншими християнами 25-го грудня. І в нашій церкві давно витає така думка, чи можливо зробити Різдво 25-го грудня. Але це не є простий крок. До нього треба підготувати все суспільство. Я думаю, рано чи пізно ми до того дійдемо. Бо в тому питанні є більше позитивних моментів, ніж негативних. Це більше об’єднає нашу християнську спільноту. Серед віруючих православної церкви також це питання порушується. Воно витає в нашому суспільстві. І не лише з причин релігійних, щоб підкреслити єдність, перейти на досконаліший календар, але також ми чуємо і про політичні мотиви. Якщо Російська Православна Церква не хоче переходити, то хай не переходить. А ми, українці, перейдімо і тим самим підкреслимо, що ми є церква українська.
Хочу згадати ще одну таку річ. Мені один колись священник, вже покійний, подарував старовинний служебник церковно-слов’янською мовою. Він був виданий в 1866 році у Львові при ставропігіальному храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Цей храм до цього часу, до об’єднавчого собору, належав Українській Автокефальній Церкві. При тому храмі була друкарня, досить відома. І що цікаво, весь цей служебник написаний за григоріанським календарем. Різдво Господа нашого Ісуса Христа там – 25 “декабря”, написано церковнослов’янською.
Тож думаю, ми будемо до цього питання повертатися. Не скоро це відбудеться, на мою думку. Але, як бачимо за останніми подіями, дух святий часом так діє, що людина не може передбачити все за своєю логікою. Буде гарно, з моєї точки зору, якщо всі християни будуть святкувати Різдво разом. Таке саме є прагнення щодо святкування Пасхи, навіть це питання обговорюється на найвищому рівні Церкви Римо-католицької і Православної Вселенського патріархату.
Це би було ідеально. Але ми розуміємо, що всюди присутній людський аспект, якісь амбіції.
Євгеній Назаренко, протоієрей Української Православної Церкви (Московського Патріархату)
Я скажу, як мене вчили ще 20 років тому, а, може, й більше, мої духовні наставники. Вони казали, що є ж не тільки земна церква, є церква небесна, де Божа Мати, святі апостоли. І, безумовно, свята – це ж не просто забави. Це те, що відноситься до всієї церкви: до небесної і до земної. І, як мене вчили, не може ж небесна церква святкувати двічі. Небесна церква святкує один раз. Це не є догматика, це не є канони. Це так мене вчили духовні наставники.
Але ми розуміємо, що це не є приводом для того, щоб ми розділялися. Ми знаходимося у спілкуванні з усіма православними, які служать по так званому новому стилю – це Грецька, Болгарська, Румунська церкви.
7-го січня святкує Різдво Єрусалимська церква, свята гора Афон, Грузинська церква. Вже не кажучи про нашу Українську, Руську, Білоруську, Молдовську.
Ми опираємось на авторитет Єрусалимської церкви, матері всіх церков і святої гори Афон.
До того ж, якщо слідувати новоюліанському календарю, можуть бути казуси з відзначенням Трійці і початком Петрового посту, таке може бути, якщо Пасха пізня.
У нас православних єдина Пасхалія – Великий Піст, Пасха, Трійця. І тому ми не бачимо в цьому розділення і приводу до ворожнечі.
Тож для нас додатковий вихідний, який тепер є – це дуже гарний привід помолитись і відзначити день пам’яті святителя Спиридона Чудотворця. Це сучасник святого Миколая, великий святий, покровитель Середземномор’я, якого у країнах Середземномор’я шанують не менше, ніж святого Миколая. Його ми вшановуємо саме 25 грудня (12 грудня за старим стилем). Спиридона Чудотворця шанувала Київська Русь. Навіть у нашому народному календарі цей день відомий як Спиридонів поворіт – зима повертає на мороз, а сонце повертає на літо.
Марк, єпископ Кіровоградський і Голованівський Православної Церкви України
Я прихильник того, щоб українська церква в майбутньому перейшла на новоюліанський календар, як й інші православні церкви. Щоб у нас не було цієї різниці між старим і новим календарем. В будь-якому разі це питання постане, коли збільшиться різниця між старим і новим календарем і тоді доведеться вирішувати, що ж робити: святкувати Різдво 8 січня, чи таки повернутися до 25 грудня, дати собі спокій з тим старим календарем, жити в тій реальності, в якій живемо. Бо виходить ми зараз у двох реальностях – світське життя йде за уточненим календарем, а духовне – за старим. Уже зараз треба морально готуватися, що йде мова не про заміну одного Різдва, а всіх свят, які мають закріплені дати свого святкування. Але це реальні дати. Бо Покрову ми святкуємо 1-го жовтня, а не 14-го. День святого Миколая – це 6-те грудня, а не 19-те.
Вважаю, ми вже маємо вести роз’яснювальну роботу не лише серед вірян, а й серед священиків, які сприймають ці дати як щось дуже сакральне, мало не як догмати. Я розумію, що ми вже звикли, але це звичка суто нашого життя, яка не має стосунку ні до догматів церкви, ні до уставних позицій, ні до канонів. Це лише певний організаційний момент, коли і що ми святкуємо. Треба організувати роз’яснювальну роботу, провести опитування громад і прийняти виважені рішення. Зрозуміло, що може бути кілька людей, які не приймуть цього, які підуть у внутрішню опозицію, як це було в інших церквах. Так з’явились у них старостильники. Бо завжди буде якась нечесна людина, яка на цьому зароблятиме якісь бонуси. Потрібно, щоб люди розуміли, що то за календарі, чи то для нашого спасіння аж таке питання важливе. Маючи всю інформацію, людина може прийняти правильне рішення. Ті, що дуже тримаються за календар, переважно до кінця і не розуміють, в чому ця різниця. Просто тримаються за це, як за якусь традицію. І ця традиція стає для них надзвичайно святою і спасительною. А їй насправді небагато років. Так, для людини це може бути багато. Це може бути все її життя, а для церкви – це невеличкий проміжок часу, для історії це взагалі ніщо.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: