«Я тільки почала ходити до школи, мала радіти життю. Проте мій батько вимагав близькості, фізичної. Я плакала від цього. Коли приходила мама з роботи, розповідала їй, але вона мені не вірила. Казала, що я все вигадую. Коли я подорослішала, дізналася, що це називається сексуальне насильство. Тоді я цього не знала. Я так і жила з цим болем допоки не стала студенткою, а потім залишила батьківський дім. Намагалася побудувати стосунки, не одразу вдавалося. Потім я закохалася, чоловік добрий, господар, у нас є діти. Все життя я живу з відчуттям, щоб вони не зазнали такого насилля, як я в дитинстві. Завжди спілкуюся з ними, розпитую, вони діляться. Але біль і ненависть до батька, хоча він уже помер, все життя зі мною…».
«Мого сина часто принижують однокласники. Я зверталася до вчителів, директора, щоб звернули на це увагу. Вони раз провели профілактичну бесіду, на тому і все. А моя дитина весь час живе з цим… Перейти в іншу школу ми не можемо, бо в нас одна школа. Опускаються руки, бо я не знаю, як допомогти своїй дитині…».
Фото: 100 відсотків життя. Кропивницький
Це тільки дві з великої кількості історій, які повідали психологині Тетяні Тетієвській. Вона працює у складі медичної мультидисциплінарної команди, що здійснює виїзди віддаленими селами Новомиргородської громади.
– Люди по кілька років живуть із своїм тягарем, не знають, що з ним робити. Вони потребують моральної підтримки і пошуку шляхів рішення. У першій історії жінка звернулася до мене самостійно зі словами «я не знаю, як з цим тягарем жити». Ми з нею пропрацювали на першій зустрічі цю проблему. Коли бригада медичної команди приїхала на наступну консультацію в це село – жінка до мене вже прийшла усміхнена, зі словами вдячності. Друга історія перегукується з подібними в інших селах. Шкільний булінг, на жаль, розвинений. Батьки скаржаться вчителям і класним керівникам – ті проведуть внутрішньо-профілактичну роботу, а щоб повністю викорінити булінг – таких дій не приймають, – ділиться Тетяна Тетієвська.
– Чи охоче люди розповідають психологу про свої проблеми?
– У сільських місцевостях психолога і психіатра сприймають, як спеціаліста одного профілю. Під час перших виїздів ми починаємо пояснювати, що це різні спеціальності, і різні послуги. Тоді люди приміряють на себе, чи варто їм іти, розповідати про свої проблеми, просити допомоги. От коли ми з командою приїздимо на повторні огляди, люди приходять повторно, кажуть, що їх психологічний стан покращився, ситуації пропрацьовано і вони в минулому.
Одна жінка під час консультації сказала: «Навіть повітря змінилося і дихати краще», люди по-своєму розповідають про пережите. Додам, що дуже добре працює «сарафане радіо», коли одні переповідають іншим, тоді їхній погляд змінюється до певної ситуації.
Під час наступного виїзду уже ціленаправлено приходять до мене на консультацію. Є випадки, коли людина потребує консультації у психіатра і роботи в довгому періоді. Тоді перенаправляю до даного фахівця, і людина вже самостійно їде в лікарню на консультацію і отримує подальше медичне лікування.
Загалом під час виїздів медичної мультидисциплінарної команди часто звертаються з питаннями гендерно-зумовленого насилля, внутрішньої тривоги, яку люди переживають на фоні війни, домашнього насилля. Дуже добре, що в селах працюють такі медичні команди і ми можемо допомогти людям, які не мають можливості самостійно звернутися за консультацією.
– Що ви порадите людям із підвищеною тривожністю?
– Найперше – потрібно мати вірних друзів. Важливо, щоб була людина, на яку можна спертися, поговорити, відкритися, щоб вона дала пораду, підтримку до відповідної ситуації. Це можуть бути і рідні люди – чоловік, жінки, діти. І коли людина в тривозі проговорює свій внутрішній стан – вона вивільняється від нього.
При тривозі, можу порадити дихальну вправу. Вона називається «дихання по квадрату» – потрібно зробити повільний вдих протягом 4-х секунд. Затримати подих 6-8 секунд, і потім повільний видих протягом 6-8 секунд. І так потрібно зробити 5-8 разів. Ця вправа допомагає заспокоїтися і стабілізувати внутрішній стан.
Досьє:
Тетяна Тетієвська навчалася у Кіровоградському інституті регіонального управління та економіки на факультеті «психологія».
Дев’ятий рік працює в КНП «Новомиргородська міська лікарня». На початку трудового шляху надавала допомогу воїнам АТО, дружинам, мамам військових – вони потребували внутрішньої реабілітації, відновлення. Додаткове навчання отримала у Харківському національному медичному університеті, спеціалізація “Клінічна психологія”.
Виїзди медичних мультидисциплінарних команд у Новомиргородській та Новоукраїнській громадах здійснюються в рамках проєкту «Відновлення доступу до медичних послуг в рамках проєкту «Інновації для подолання епідемії ВІЛ», який реалізує БО «100 відсотків життя. Кропивницький».
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: