23 січня у Кропивницькому відбувся перший сольний стенд-ап “Крикун душі” Олександри Крикун, відомої в місті гумористки, яка, не дивлячись на свої щойновиповнені 25 років, має досить великий список досягнень на гумористичній платформі. Олександра – двічі переможниця програми “Розсміши коміка” на телеканалі «1+1», переможниця в номінації “Відкриття фестивалю” та “Найкращий жіночий стенд-ап” на фестивалі O’Fest в Одесі, тренерка обласної шкільної ліги КВН та “Молодіжної ліги гумору” в Кропивницькому.
“Без купюр” не міг пройти повз такої непересічної особистості та поспілкувався з Олександрою про її життя та творчість.
– Олександро, це вже не перший сольний стенд-ап-концерт у твоїй кар’єрі, але перший у Кропивницькому, розкажи, як удалися виступи в інших містах.
Перший “сольник” проходив у Дніпрі, мені його організувало стендаптовариство “Sobranie”, тобто всю організаційну роботу типу квитків та реклами мені зробили хлопці, і я просто приїхала виступити. Так само було у Луцьку.
– З чого почалась твоя гумористична кар’єра, і чому обрала саме цей напрямок?
Все почалось із моїх занять в дитячій телестудії “Кураж”. Якось так вийшло, що я там грала в основному комедійні ролі. Там дуже круто вчили стимулювати мозок, розвивати уяву. Наприклад, кажуть “мавпа”, “бензопила”, “жигулі” і задають завдання за кілька хвилин придумати мініатюру в комедійному жанрі чи в драматичному, або у стилі ковбойского фільму.
А в КВН я прийшла ще коли моя мама була вагітна мною (сміється). Їй сказали: «Щоб у дитини була гарна вимова, потрібно слухати касети не з піснями, а зі звичайною людською мовою, типу яких-небуть казок, лекцій, промов. Ну, от вона й слухала, але не казки, а монологи тогочасних відомих коміків.
– Поговорімо про стенд-ап. Чи є принципова різниця в чоловічому та жіночому стендапі?
Якщо ти дівчина-стендапер, то в темах жартів є дві грані: якщо ти дуже жорстко жартуєш, зал це може шокувати, ранити, адже доросла половина залу часто може асоціювати мене, наприклад, зі своєю дочкою. І коли починаєш говорити якісь жорсткі речі в людей може і серденько схопити. А може бути й навпаки – жарт на гостру тему інколи саме з вуст дівчини звучить смішніше, ніж від хлопця.
– Наскільки важливо стендаперу розповідати саме правдиві, життєві історії? Чи має місце вигадане?
Звісно в більшості випадків ти дійсно маєш розповідати про своє життя. Хоча є коміки, які займаються альтернативним стендапом, скажімо так. Вони жартують на якісь абсурдні теми, розповідають неіснуючі історії, але так, наче вони з ними і справді відбувались.
– Як ти вважаєш, чи готові українці сприймати такий гумористичний жанр як стенд-ап?
Якось я їздила на фестиваль “Ліги сміху”, і там знімали пілотну версію телепроекту зі стендаперами. Було дуже багато учасників із усієї України. Відібрали 15 коміків, з якими зняли 3 пілотні випуски стендап-шоу. Але, мабуть, жоден телеканал не ризикнув взяти в ефір. Але спираючись на досвід моїх виступів, та інших коміків з України можу сказати, що, як на мене, українці готові до такого формату шоу. Адже люди приходять, слухають наші історії, знаходять в наших розповідях близькі їм життєві ситуації та проблеми. Так люди розуміють, що вони не одні такі і, після почутого зі сцени від іншої людини, починають простіше та з гумором ставитись до своїх негараздів.
– Розкажи, які курйозні, смішні ситуації траплялись з тобою на виступах.
Одного разу я виступала в якомусь маленькому містечку в барі, де були байкери. Хлопців, які виступали переді мною, ніхто не слухав, всі були зайняті їжею або розмовами. Коли я вийшла на сцену, почала усіляко намагатись привернути їхню увагу. На моменті, коли я розповідала, що самка бородатого капуцина, коли фліртує, кидає в самця камінням (зазвичай на стендапах, коли це розповідаю, зіжмакую аркуш паперу й несподівано кидаю з глядачів)… Ну от, пам’ятаю, як я беру цей аркуш, і кидаю його кудись навмання, й поцілюю в око лисому мужчині в шкіряній куртці. Я не знала, що буде далі, зависла повна тиша, ніхто не сміявся. Я думала, що зараз почнеться бійка й стрілянина, як в ковбойских фільмах, почнуть перевертати столи і мене врятує тільки шериф, який ввірветься у бар на коні. Потім цей мужчина просто починає хіхікати, і всі інші розуміють, що таки сміятись можна. Можливо, це був їхній ватажок, не знаю. І потім весь виступ пішов, як по маслу, мене ледь на руках із зали не виносили (в хорошому сенсі, звісно). В кінці поїздки, коли нас проводжали на потяг, мені сказали: “От вас приїхало четверо, але тільки ти одна – мужик”!
– Я знаю, що ти закінчила ЦДПУ імені В. Винниченка з червоним дипломом, була капітаном команди “Принцеси”, отримала чимало особистих перемог на гумористичних конкурсах. Бажання робити все на максимум – це твоя вроджена риса чи ти виховувала в собі цю якість?
Ну, в мене буває таке, що сиджу в гостях, мене частують і запитують «Тобі хліба дати?», а я кажу: “Ні, бо я один раз живу! І треба робити лише те, що тобі хочеться! Життя занадто коротке, щоб їсти хліб! Тим паче хліб я і вдома можу поїсти”. Тому я намагаюсь усіляко себе розважити, задіяти, тим більше я зрозуміла, що в житті крім себе самого тобі ніхто свято не зробить.
– В інформації про себе на сторінці в інстаграм ти пишеш “Королева драматизму”, яку б роль ти хотіла зіграти та в якому фільмі?
Я б зіграла безприданницю з “Жорстокого романсу”. Мені подобається цей фільм, постійно переглядаю. Мені здається, я б епічно зіграла сцену, де її застрелили, і вона сповзає по склу, тільки б тоді всі не плакали, а сміялись.
– За фахом ти філологиня – вчителька української мови та літератури. Чи бачиш себе в школі?
Скоріш за все – ні. От я краще напишу стенд-ап про “Лісову пісню” Лесі Українки, ніж буду про неї розказувати дітям. Зараз я працюю в Кіровоградському обласному ЦДЮТ, це позашкільний дитячий заклад, в якому я викладаю журналістику та блогерство. По суті, це та ж школа, але я займаюсь з дітьми не теорією та нудними правилами. В роботі в школі мене лякає серйозність, скажімо так.
– Якщо ти вчиш дітей блогерству, то й сама, можливо, ведеш свій блог або маєш намір завести?
Якось я пробувала знімати огляди на музичні кліпи, я витратила на це тиждень, вклала багато зусиль. Вийшло досить цікаво, але мені там не сподобався мій голос, тому там, на флешці він і залишився на віки вічні. В мене є скажена ідея: я планую займатись “вірусною рекламою”, знімати дурні, смішні сюжети, які будуть привертати увагу й збирати перегляди. Але це моя ідея! Не дай Боже, я дізнаюсь, що хтось прочитав цю статтю і вкрав її в мене! Я за вами слідкую…
БЛІЦ ВІД “БЕЗ КУПЮР”
1. Яку книгу порадиш прочитати усім без винятку?
Гері Чепмен “5 мов кохання”
2. Які смайлики найчастіше використовуєш?
“Окей”, “смайлик зі хтивим виразом обличчя”,”собака”
3. Що б сказала собі 15-річній?
Ніколи й нізащо не відрізай чолку, тому що чекати 2 роки поки вона відросте – не так вже й прикольно.
4. З ким з відомих людей сходила б на вечерю?
Якби в мене була така можливість, я б її використала максимально корисно. Я б обрала когось відомого, але не дуже, щоб можна було в разі чого замутити. Думаю, Ленні Кравіц навряд чи на мене подивиться, а от Діма Каднай – більш ймовірно. Тому з Дімою Каднаєм.
5. Яку обрала б суперсилу?
В дитинстві я хотіла крила, як у пегаса, щоб літати в школу. А зараз хочу пристрій, щоб чути думки людей, але в разі чого могла його легко вимкнути, щоб якусь непотрібну дурню для себе не чути. Або, щоб не дізнатись, що хтось говорить, що я жирна, наприклад.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: