Коли починається розмова про рахунки, зарплати, пенсії, премії, гонорари тощо, я завжди кажу: «Мене абсолютно не цікавлять дві речі – хто з ким спить і у кого скільки грошей». Але сьогодні мені захотілося поговорити саме про них, тобто про гроші. Приводом стало повідомлення, що у Верховній Раді зареєстровано проект, яким передбачається «встановити розмір посадових окладів народних депутатів на рівні посадових окладів членів Кабінету міністрів». Зауважу, приводом, але не причиною. Бо чи й не подія?
Якщо говорити безсторонньо, то подання парламентаріїв має свою логіку. Зарплата українського міністра коливається від 36 до 62 тисяч гривень на місяць, це від 1250 до 2000 євро. У Німеччині лікар отримує втричі більше, учитель – майже вдвічі. Звичайному електромонтеру там платять близько 3 тисяч євро. І не секрет, що робота депутатів у тій же Німеччині у кілька разів перевищує платню рядового німця.
Різниця у співвідношенні зарплати депутата до середньої по країні у Європі й Україні теж не дуже велика. Якщо в Італії воно складає один до чотирьох з половиною, то в Україні – до семи. Це найбільше в Європі, але не були б наші депутати нашими, щоб не прихопили щось зайве. Справа в іншому. Ми б не реагували так болісно на підвищення їхніх зарплат, коли б вони працювали на державу, а не на себе. Наших народних обранців треба, образно кажучи, ганяти як котів, щоб вони думали про країну і про людей. Бо у парламентсько-президентській республіці вся відповідальність лежить саме на них, від них має залежати, як працюють міністри і як виконує свої обов’язки президент.
Як цього домогтися? – розводить руками пересічний український громадянин. «Ох, нелегка ця робота – із болота тягти бегемота», – писав колись відомий поет. Але не безнадійна. Найперше, думаю, слід вимагати від народних депутатів прийняття нового законодавства про вибори, яке б передбачало положення про їхнє відкликання та обов’язкові періодичні звіти перед виборцями. Друге – прийняття закону про регулювання заробітної плати в державній сфері. Тож, повертаючись до початку розмови, скажу: я б не витрачав часу на написання цієї статті лише з приводу чергової спроби наших депутатів поліпшити своє життя. За великим рахунком їхні зарплати не захмарні. «Там, за облаками» витають оклади інших людей – державних чиновників, які працюють у сфері економіки.
У вересні Кабінет міністрів затвердив контракт із виконуючим обов’язки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Євгеном Кравцовим. Новий керівник, хай і тимчасовий, отримуватиме щомісяця близько півмільйона гривень, при цьому передбачені щоквартальні (не більше трьох посадових окладів) і річна (не більше двадцяти чотирьох окладів!) премії. Таким чином. Євген Павлович за рік зароблятиме по 24 мільйони гривень. За цей короткий час важко було помітити якісь зміни на залізниці, аби зробити висновки, наскільки така висока платня сприяє поліпшенню роботи залізничного транспорту. Але є прецедент – Войцех Бальчун, котрий перед тим протягом одного року й двох місяців, з перервою на гру на гітарі, керував «Укрзалізницею». Пан Войцех отримував із державної казни теж майже по півмільйона на місяць. Тільки що від того змінилося? Анічогісінько. Існуюча структура управління залізничним транспортом, стан виробничо-технічної бази залізниць і технологічний рівень організації перевезень як не відповідали потребам суспільства та європейським стандартам, так і не відповідають. І корупція так само залишається серйозною проблемою «Укрзалізниці».
Схоже, у нашої влади і після кількох невдалих експериментів не охолола любов до заїжджих менеджерів. Півтора року тому той же Кабмін призначив менеджера американського офісу KPMG Ігоря Смілянського головою правління “Укрпошти» з посадовим окладом 333 тисячі гривень на місяць. Але містеру Смілянському цього виявилося замало. У Міністерстві інфраструктури повідомили, що його зарплата становить уже 407 тисяч, і пояснили, що так багато платять, тому що він є «топ-менеджером». Між тим, перше півріччя поточного року «Укрпошта» закінчила зі збитками удвічі більшими, ніж за весь минулий рік, доходи від поштових послуг упали на 37 відсотків. І чи не єдиним нововведенням в.о. генерального директора стало те, що він своїм наказом заборонив керівному складу державного підприємства спілкуватися із засобами масової інформації без його дозволу. Також всім обласним філіалам заборонені будь-які форми взаємодії із ЗМІ і публікації, навіть коментарі в соцмережах без попереднього погодження з генеральною дирекцією.
Керівник «Нафтогазу України» Андрій Коболєв не з-за кордону звалився. У «Нафтогазі» він з 2002 року. Його оргнізаторські здібності Кабінет міністрів оцінює у 2 мільйони гривень на місяць. І хоч очолюване ним акціонерне товариство, покликане розвідувати та розробляти родовища, протягом року збільшило його видобування всього на один відсоток, не зважаючи на те, що ще у травні минулого року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу через невиконання ним службових обов’язків, Андрій Володимирович і досі продовжує справно отримувати свої мільйони.
Кожен з цих керівників очолює державне підприємство, і чарівне слово «акціонерне» аж ніяк не виводить їх з орбіти державної економіки, а відтак і Державного бюджету з його структурою. Та ба! Виводить.
Не буду далі втомлювати читача цифрами й іменами, хоч звучать вони в цьому контексті як музика. Правда, специфічна. Нагадаю лише слова народного депутата Віктора Пензеника про непомірні зарплати суддів нібито в ім’я збереження їхньої професійної цноти: «Чесність за гроші не купиш».
Кілька днів тому в Національному академічному театрі імені Франка вперше вручали премію для вчителів Global Teacher Prize Ukraine. Власником призових 100 тисяч гривень став викладач фізики й астрономії Чернівецького ліцею Паул Пшенічка. На запитання, як потратить ці гроші, він, посміхнувшись, сказав: «Третину на мої освітні проекти, третина піде на оплату комунальних послуг, решта – на вечірку з друзями». Іменем 71-річного вчителя з Чернівців свого часу названо малу планету, відповідний сертифікат, в якому вказані її габарити і орбіта, він отримав з Міжнародного астрономічного союзу.
Нам не дізнатися, на що тратять гроші ті, хто одержує за місяць у кілька разів більше, ніж цей унікальний вчитель за перемогу в конкурсі. Та й не цікаво. Але от що їхніми іменами жодну малу планету не назвуть, знаємо точно.
Броніслав Куманський
Міркування Вані Нарізатія щодо Нового року та Різдва
Чума на ваші голови, або про воєнний стан та роль медіа
Чи такий він уже український – «український формат» на “NewsOne”?
Що мав би усвідомити президент після голосування за новий склад ЦВК
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: