Цими днями Україна і світ напружено спостерігають за долею українських моряків, полонених внаслідок Російської агресії в Азовському морі. Серед них двоє наших земляків – Андрій Артеменко та Роман Мокряк.
Наталя Мокряк на зустрічі з письменницею Ірен Роздобудько. Фото – Сергій Якунін
30 листопада, як повідомляв «Без Купюр», 21 українськoгo мoряка доправили в мoскoвське СІЗO «Лефoртoвo», серед них Роман Мокряк – командир броньованого артилерійського катеру українських ВМС «Бердянськ».
Це він відмoвився відпoвідати на запитання співрoбітників рoсійськoгo ФСБ та «зізнатись» на відеo у злoчинах, яких не вчиняв.
Дo анексії Криму Роман 5 рoків служив на єдинoму українськoму підвoднoму чoвні “Запoріжжя”.
У 2014 рoці був серед тих 29-ти зі 101-гo члена екіпажу “Запoріжжя», хто не зрадив присязі на вірність Україні. Перейти на бік рoсіян тoді йoгo oсoбистo вмoвляв кoмандир підвoднoгo чoвна.
«Без купюр» поспілкувався з матір’ю Романа – Наталією Мокряк (Кравченко). Пані Наталя, працює вчителем у Карлівському НВК, з перших днів війни на Сході волонтерить для українських військових. Окрім Романа у неї ще двоє синів. Один з них, Антон Мокряк, – чемпіон України з легкої атлетики серед юніорів, призер міжнародних змагань.
Пані Наталіє, ваші сини – гордість не лише для родини, а для всієї країни, маємо подякувати за них. Це якась особлива система виховання?
Я просто їх дуже люблю. А тато у нас строгий. Змалку багато трудились, допомагали по господарству. Ще ми з чоловіком любимо читати і діти також. Особливо Ромка любить.
А про що найбільше Роман любив читати в дитинстві?
Про моря звісно, про природу, казок багато перечитав. На уроках літератури завжди був найперший, все читав наперед, ще до того, як той чи інший твір розглядали на уроці.
А ще любив історію, археологію, географію. Найбільше, мабуть, географію.
Як він вирішив стати моряком?
Тато у нас моряк. Мічман. Союз розпався, ми повернулись в Україну. Але він звісно дітям багато розповідав про море. І Роман теж собі захотів стати моряком. Але спершу це для нього була якась майже нездійсненна мрія. Тому після школи вступив на факультет історії в наш педуніверситет. Потім покинув навчання і пішов служити. Але після служби таки повернувся на навчання, бо усвідомив, що освіта дуже потрібна. З багатьма викладачами дуже здружився і завжди вдячний їм був. Особливо покійному Сергію Івановчичу Шевченку, а також Філаретову, Філаретовій.
А далі був уже флот. Він так тішився. Багато тоді нам телефонував, ділився. Він у нас такий романтик. Називав свій підводний човен «Ласточка». Завдяки йому і ми полюбили наше «Запоріжжя». Бували там, він екскурсії нам проводив. Дуже мріяв вийти в море надовго.
В них було багато ходових випробовувань, але такого, щоб надовго з зануренням не виходило.
Як все відбувалось у 2013 році? Чи були в нього вагання? Як Ви пережили ті дні?
Це був важкий і страшний період. Він був там, ми нічого не знали. Зв’язку не було, телефонував рідко. Так само стежили за тим, що відбувається завдяки новинам. Я не думала, чи він вернеться в Україну, я чомусь була в цьому впевнена. Тому хвилювалась лише про те, щоб він був живий. Він мені нічого не розказував, як воно було. Я зараз від знайомих дізнаюсь більше.
Чому саме військово-морські сили, чому не комерційні якісь кораблі, рейси?
У нас батько саме військовий моряк і, певно, тому якось навіть розмов про щось інше не було.
Як зараз батько все це переживає?
Як і я, дуже переживає. Весь час із телефоном сидить, намагається щось дізнатись, спілкується з журналістами. Коли нам телефонують, вихоплює з поперед мене слухавку, щоб мені зберегти нервову систему. Ми всі хвилюємось і за всіх хлопців, що там зараз перебувають. Не лише за свого Романа. Всі хлопці такі молоденькі, життя зовсім не бачили, і такі випробовування для них сильні.
Але я впевнена, Україна їх не залишить і вони повернуться. Я впевнена, що все буде добре. Постійно це повторюю не лише для себе, а й також, щоб всі в це вірили, щоб ніхто не опускав руки.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: