У нашому місті вдруге проходив (з 29 серпня по 2 вересня) уже традиційний (хочеться вірити!) національний фестиваль «Кропивницький». Започаткований з ініціативи громадськості та парламентаря Олександра Горбунова за підтримки Міністерства культури, новий фестиваль мав продемонструвати, що місто з ім’ям засновника українського професійного театру розвиває театральні та мистецькі традиції.
Минулого року фестиваль пройшов з великим успіхом. Можна сказати, що й цього року його прихильники не були розчаровані. П’ять днів фестивалю вмістили більше 20 мистецьких та літературних заходів. Значно розширилась літературна складова «Кропивницького»: у наше місто зі своєю книжковою продукцією завітали більше 20 видавництв. Відбувались зустрічі з відомими авторами – поетом Дмитром Лазуткіним, прозаїком Мирославом Дочинцем, перекладачем Тарасом Марусиком, ін.
Центр міста у ці дні перетворився на своєрідний пленер: художники з різних куточків України малювали Кропивницький. Кожен з тих, хто народився тут, одну з картин залишив у дар обласному художньому музею. Ще одна особливість цьогорічного фесту – поява клоунів, що брали участь у відкритті та побували і розважальними програмами у маленьких пацієнтів лікарень нашого міста. Для дітей також львівський театр «Воскресіння» підготував вуличну виставу «Принцеса й людожер».
І все ж основними майданчиками фестивалю стали сцени театру та філармонії. «Кропивницький-2018» розпочався у день роковин Іловайської трагедії. Дехто закидав, мовляв, некоректно розпочинати дійство саме цього дня. Але інтермедіальний проект Олі Михайлюк (Київ) «паМ’ЯТАти» та перформенс групи TaRuta і балету OSDC, що тривали на малій і великій сценах обласного театру, якраз дуже емоційно та зворушливо акцентували тему героїзму, пам’яті та незламності українського духу.
Музична складова цьогорічного фестивалю тяжіла до класичних форм. Символічним стало виконання на Фортечних валах (саме фортеця, заснована царицею Єлизаветою, вважається причиною появи та розбудови міста) ораторії для читця, баса, мішаного хору та симфонічного оркестру на тексти «Заповіту» Йосипа Сліпого та на музику Ігоря Щербакова. Це величне дійство стало своєрідною десакралізацією багатолітнього фортечного міфу, що його досі використовує проросійська пропаганда.
З великим успіхом пройшли концерти камерного оркестру Національного будинку камерної та органної музики України (диригент Богдан Пліш) «Українське ретро» та «Пори року». Під час першого звучали улюблені українські мелодії минулих років. Інструментальне виконання «Пір року» Антоніо Вівальді та Астора П’яцолли (соліст – скрипаль Дмитро Ткаченко) викликало захват публіки.
Не настільки однозначною була реакція на театральні вистави. Швидше навпаки – панували діаметрально протилежні оцінки: від захвату до категоричного несприйняття. Якщо «Соломон у спідниці» (режисер Катерина Степанкова) з участю Ади Роговцевої та «Момент кохання» (моновистава Євгена Ніщука, режисер Тарас Жирко) сприймалися здебільшого позитивно та захопливо, то «Тіні забутих предків» (Одеський театр імені Василька, режисер Іван Уривський), «Бійцівський клуб» (театр «Актор», режисер Ігор Білиць), «Бути знизу» («Дикий театр», режисерка Юлія Мороз) викликали дуже суперечливу реакцію публіки. Так само непросто було сприймати експериментальну постановку «Гамлета» Львівського театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» (режисер Олексій Кравчук), де роль головного героя Гамлета виконувала жінка.
Більш-менш рівну прихильність глядачів викликала вистава «Вій» (документальна драма Наталі Ворожбит), представлена Чернігівським обласним театром імені Шевченка (режисер Андрій Бакіров). Від гоголівського «Вія» там залишилось дуже мало, але комічно-трагічний показ реалій сучасного українського села та тема покаяння і молитви викликали такий бажаний катарсис.
Тим часом на центральній площі міста гриміли концерти – гурти «Тік», «Скай», «Нічлава», «Антитіла», «Бумбокс», «Мандри», інші кумири молоді.
Звісно, фестиваль пройшов не зовсім бездоганно. Проблемою була і залишилась недостатня кількість запрошень на вистави та концерти, мала залученість місцевих митців у фестивальних дійствах, недосконала логістика самого міста: недостатність транспорного сполучення, дефіцит місць у кафе та ресторанах. Але, немає сумніву, навіть запеклі критики «Кропивницького-2018» чекатимуть наступного фестивалю.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: