Цієї суботи, 31 серпня, поетеса та журналістка Олександра Гонтар презентує свою книгу «Жери землю». Першим містом для цього обрала рідний Кропивницький. Окремі поезії, які ввійшли до збірки, вона читала на таких відомих творчих майданчиках, як “Мистецький арсенал” у Києві та фестиваль “Бандерштадт” у Луцьку. Її поезії – це не типові дівочі вірші, вони вирізняються іронічністю, правдивістю та свободою. «Без купюр» поспілкувався з Олександрою напередодні презентації, аби дізнатися більше про першу поетичну збірку, відгуки, розпитати про життя та роботу в столиці, як її сприймають чоловіки, знайомі з неординарною поезією дівчини.
Роман Вінтонів в образі Майкла Щура та Олександра Гонтар. Фото – detector.media
Чому така промовиста і нестандартна назва вашої збірки – «Жери землю»?
У нас із іншою поетесою Євгенією Чуприною у січні був поетичний вечір з назвою «Жери землю, чмо». Ми цю назву довго і нудно придумували, бо не могли визначитися, яка може бути нормальна назва у жіночого поетичного вечора, якщо більшість сприймає жіночу поезію, як якісь «соплі», щось дуже інтимне і тому подібне. Цю назву ми «відкопали» з листівок із мого поетичного вечора, який був 2 роки тому в Кропивницькому. В мене там були образливі листівки. Вирішили її залишити, тільки без «чмо», бо це вже занадто. А «Жери землю» – ще більш-менш.
Фото – “Конкурент”
Олександро, наскільки мені відомо, за доволі короткий проміжок часу Ви змінили кілька видів діяльності: за освітою Ви – учителька початкових класів і журналістка, працювали барвумен в кав’ярні, займалися стендапом, регіональною журналістикою, тепер пишете вірші й ведете сатиричну програму. Чим пояснюється таке широке поле діяльності? Не можете довго робити одне й те ж, чи просто хочеться спробувати все?
А ще я smm-ниця! Це те, чим я займаюсь цього року. Взагалі, все що ви перелічили, в мене виходить робити досить органічно. Не завжди я встигаю проаналізувати цей перехід від одного виду діяльності до іншого. Кардинальна зміна була, коли я змінила сферу громадського харчування, бо моя мама сказала «Займись чимось нормальним». Ну я, як хороша донька, якою іноді буваю, послухала її і пішла навчатись на 1 курс журналістики, й згодом почала працювати в сфері медіа.
Ким мріяли стати в дитинстві?
Акторкою. Але в мене з цим не склалось, і слава Богу.
Про свою роботу регіональним журналістом Ви одного разу висловились так: “Працювати журналістом у Кропивницькому – це ходити на апаратки, писати про що сказав міський голова, пити каву й палити, аби якось розбавити цю нудьгу”. Чи й досі так вважаєте?
Так це ж не погано! Це романтика! Я насправді інколи за цим сумую. Мені бува так бракує прийти в понеділок на апаратку до Райковича, послухати, як він своїм господарським тоном дає чиновникам «люлєй». Це так зворушливо.
Порівняйте роботу журналіста в Києві та Кропивницькому, назвіть кілька ключових відмінностей.
У Києві я працювала на сайті «Еспресо», сиділа на стрічці новин, і це абсолютно нічим не відрізняється від того, коли ти сидиш на стрічці новин у кропивницькому виданні, окрім того, що в Кропивницькому ти ходиш ще на якісь заходи.
Багатьох цікавить, як Ви потрапили у шоу Майкла Щура на ютуб-каналі “Телебачення Торонто”? Розкажіть про цю сторінку життя.
У Кропивницькому я робила огляд новин «Без ком», третій випуск моїх оглядів відрепостила моя викладачка Ірина Ткаченко й написала «Саша, крутіше тебе тільки «Телебачення Торонто». І цей випуск вони побачили. Через кілька місяців мені написали з команди Майкла Щура (автор та ведучий передачі «#@)₴?$0», ютуб-каналу «Телебачення Торонто» – прим.ред.). А в мене якраз в той день паралізувало половину обличчя. І от я прокидаюсь рано вранці, бачу повідомлення від Щура й думаю «Мабуть, мені вже дуже погано і таке ввижається». Мене запросили на кастинг, бо якраз шукали для проекту співведучу. Я завалила останнє завдання – зйомку репортажу й на те місце затвердили Ярославу Кравченко. Звісно, я засмутилась. Хоча, мені сказали, якщо я матиму якісь пропозиції – можу їм писати. І згодом в мене з’явилась ідея зробити репортаж про звіт спецінспекції міськради Кропивницького про один рік роботи. Мені сказали зробити сценарій репортажу і власне, з того часу я працювала сценаристкою на «Телебаченні Торонто». Це був 2017 рік. Згодом я переїхала до Києва й почала працювати smm-ницею на цьому ж ютуб-каналі.
Стоп-кадр з програми про цькування виховательки дитсадка на Рівниненщині за фото в купальнику
Чи гуглили себе? Які цікаві запити знайшли про себе?
Ну останнім часом я себе гуглила, аби побачити хто що пише про мою книжку. До виходу збірки мені нечасто спадало на думку себе гуглити, іноді, звісно ж, аби потішити его, я могла це зробити, але там було небагато якихось результатів.
Які відгуки вже отримали про свою збірку?
Можу сказати, що мене привітала Наталя Фенько – моя викладачка з кафедри журналістики ЦДПУ імені В. Винниченка. Ми з нею минулого року ставили мені плани на рік, вона вірила, що в мене цього року вийде збірка, і ось – збулось. Ще не вийшла рецензія Ірванця, мабуть, він думав, що мене образить, написав: «Олександра Гонтар здіймається на лису гору, думаючи, що це Олімп», щось таке. Але мене це не образило. До речі, поганих відгуків до мене поки що не «долітало».
Ви пишете вірші, які вражають відвертістю й сміливістю, деякі зазначають, що у ваших поезіях кожна дівчина впізнає себе. Як перейшли від ліричних поезій до андеграунду?
Взагалі, в мене і в цій збірці є 2 розділи про нещасну любов, який називається «Любовбля», а є і про щасливе кохання. Але раніше я писала здебільшого якісь «соплі». Дуже багато.
Не боїтесь, що чоловіків лякає такий Ваш образ – впевненої та правдивої?
Навіть не знаю. Мені зустрічаються такі хлопці, для яких це не проблема. Не лякливі. Хоча дуже часто мені закидають фемінізм в якійсь негативній конотації, навіть не читаючи мене.
Відгук на пост заступника голови Запорізької облради про те, як має виглядати жінка, і флешмоб #забулазапитатьумарченка
Чим заохотите кропивничан прийти в суботу на презентацію Вашої збірки «Жери землю»?
Я буду «красіва».
Чи є цитата або фраза, якою б могли назвати девізом життя?
Так, робити те, що подобається. В мене дуже велика проблема з тим, аби визначити собі якісь плани, особливо на далеку перспективу, мету ставити я не вмію. Тому я завжди робила все, що мені подобається, і це мене виносило на якісь інші рівні.
Бліц-опитування від «Без купюр»
1.Опишіть себе трьома словами.
Іронічна, розумна та егоцентрична.
2. Я б ніколи не…
Ніколи не кажи ніколи
3. Я б запросила на побачення…
Маяковського.
4. Книга, яку нікому не рекомендую
Ой, це складно. Питання смаків. Та й взагалі я рідко комусь щось рекомендую, або не рекоменлую.
5. Львів – це каберне на балконі, Одеса – ігристе вино на пляжі, а Кропивницький…
А Кропивницький – це напівтемне в «Дудлярі».
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: