Марії Ященко з Верблюжки в 1933-му було шість років. Жінка пам’ятає, як померли від голоду сусіди їхньої родини і як навесні голодні люди кинулися їсти молоді колоски жита і вмирали, старі й малі, серед поля.
Наводимо спогади Марії Петрівни, зафільмовані у 2020-му році учасниками проєкту “Баба Єлька” (розмовний стиль збережено, – ред.).
“Батьки мої корінні верблюзькі. Мати й батько мої верблюзькі люди. Поженилися вони. Породили нас дітей. І ми діти виростали уже в такій сім’ї дуже великій. Батьки, дід, баба і нас дітей четверо було. А тоді вже настало время таке, що не було чого їсти зовсім. Те що в городі було, все поїли. Все їли з землі. Ото виросте бур’ян – насушать того листя на кабицях. Баба намолоте, напече нам ляпошок і ми їх їли. Тоді вже стало, що геть нема де що взять. Мої батьки шукали по степу, під скиртою можна було щось знайти. Намолотять зернечка. Принесуть, в ступі набили, того листя насушили. І бабушка такі ляпушки спече. І ми тим користувалися. Спекла раз ті ляпушки, маторженики називалися. Каже, дітки, понесіть тій бабусі, що через дві хати від нас живе. Вона лежить. Може, вона з’їсть. Ми узяли, понесли ті коржики. А вона вже лежить серед долу геть негодна. Каже, дітки, їжте самі. Я не буду. Ми принесли назад бабусі. Кажемо, що вона не хоче їсти…”.
А через кілька днів бабуся розповіла дітям, що сусідка померла.
“В неї був чоловік, який пішов якусь тряпку виміняти на їжу. І на дорозі помер…”
З розмов дорослих очевидиця пам’ятає, що дуже багато людей із села померло.
“Коли оце все стало підійматися (навесні, ред.), тоді більше сіяли жито. Воно стало братися в колосочки. А голодні усі, й старі й малі, стали їсти ті колосочки. Нарвали діти тих колосочків, поїли та повмирали. Жито молода, ядерке, а люди на голодний желудок їли, то було що несуть з поля і дітей і старих. Я не можу про це розказувати”, – втирає сльози.
“От чого цей голод стався, чого не можна було так зробити, щоб не все з людей забирати, а щось оставить. А получалося, що все що вродило, все вивезли”.
“Як зацвіла акація, то, люди добрі, не лишилося на тій акації ні листочка. Усе ми діти обчухрали й поїли”.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: