Історію творить народ, а його провідне ядро становлять непересічні особистості, призначення яких своїм інтелектом, ідеями, словами й діями осмислювати історичне минуле й прокладати шлях у майбутнє. До таких непересічних особистостей, беззаперечно, належить і видатний подвижник України, уродженець Кіровоградщини, науковець, краєзнавець, історик, українознавець, педагог, журналіст, громадський діяч – Шевченко Сергій Іванович (1958 – 2015).
Фото з сайту Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д.Чижевської
Шевченко Сергій Іванович народився 30 вересня 1958 р. в родині спеціалістів сільського господарства у Водяному Добровеличківського району Кіровоградської області. Відомо, що його найулюбленішим предметом в школі була історія, яка назавжди полонила серце майбутнього краєзнавця.
У 1976 році Сергій Шевченко закінчив Павлівську середню школу й реалізував свою дитячу мрію, вступив на історичний факультет Київського ордена Леніна державного університету імені Т. Шевченка. (тепер Київський національний університет імені Т. Шевченка).
12 червня 1981 р. він успішно закінчив університет, отримав диплом з кваліфікацією історика-архівіста, викладача історії та суспільствознавства, а також військове звання лейтенанта запасу.
Повернувшись на рідну Кіровоградщину, восени 1981 р., Сергій Шевченко розпочав свою професійну діяльність у Світловодському державному міському архіві архівістом, а через кілька місяців, очолив його. У листопаді 1983 року Сергія Шевченка перевели до Кіровограда (тепер Кропивницький), де йому запропонували посаду директора Державного архіву Кіровоградської області, обов’язки якого він виконував до грудня 1991 р.
Паралельно з роботою в архіві, він у 1986 році розпочав свою трудову діяльність як викладач на історичному факультеті Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О. Пушкіна (тепер Центральноукраїнський державний університет імені В. Винниченка).
У 80-90-ті рр. XX ст. С. Шевченко був делегатом установчих зборів Спілки архівістів СРСР, очолював обласну організацію Спілки архівістів УРСР, був членом республіканського товариства «Меморіал», Всеукраїнської спілки краєзнавців, виконував обов’язки заступника голови обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, був головою Кіровоградської обласної топонімічної комісії (1989 – 1990 рр.).
Ще одним захопленням й видом науково-просвітницької діяльності Сергія Шевченка була журналістика. За контрактом та за сумісництвом він працював журналістом у друкованих засобах інформації Кіровоградщини, друкувався у київській, львівській та харківській пресі, а також у часописах Сербії та Польщі.
Поступово центральне місце в його наукових розвідках почала займати краєзнавча тематика, яка надалі стала основою його наукових пошуків. У 90-х рр. XX ст. Сергій Шевченко очолював первинний осередок при правлінні обласної організації Національної спілки журналістів України, входив до обласної редколегії книги «Реабілітовані історією. Кіровоградська область» та ради Українського товариства охорони пам’яток історії й культури, виконував обов’язки керівника історико-краєзнавчої секції обласного відділення Малої академії наук України.
У 1992 р. в його житті відбулися кардинальні зміни, він перейшов працювати викладачем до КДПІУ імені В. Винниченка. 30 жовтня 1997 р. на підставі успішного прилюдного захисту дисертації Сергію Шевченку присвоїли науковий ступінь кандидата історичних наук.
Він був не говірким, але мав твердий характер, міг сказати не лише «так», що часто досить легко, але міг сказати й «ні». Про Сергія Шевченка як про педагога хочу зазначити, що у спілкуванні зі студентами він був відкритим, щирим, тактовним, доброзичливим й завжди готовим прийти на допомогу кожному. Це був справедливий та висококваліфікований викладач, закоханий у свій предмет.
Мене тодішню студентку, мова йде про 1992 р., він найбільше вразив тим, що завжди перебував у наукових пошуках. Після занять Сергій Іванович йшов чи то в музей, чи то в архів, де опрацьовував нові джерела та вводив їх до наукового обігу. Було видно, що всі ці наукові розвідки повністю полонили його думки, й щобільше, були головним сенсом його життя. 23 грудня 2002 р. Сергію Шевченку дали вчене звання доцента.
Ткаченко Т. О., яка у свій час навчалася на історичному факультеті КДПУ імені В. Винниченка (нині директорка Музею мистецтв Кіровоградської обласної ради) згадує Сергія Шевченка як фахового музейника, незамінного куратора студентів-істориків, який опікувався кожним студентом. Сергій Іванович завжди допомагав доброю порадою та батьківським словом своїм практикантам. Він був активним учасником різноманітних культурно-мистецьких заходів, виставок, круглих столів, проєктів, залучав студентів до екскурсійної діяльності, проведення різноманітних акцій, волонтерства.
Сергій Шевченко є автором понад 200 наукових публікацій з проблем міжнародних відносин України, історії та етнографії рідного краю, архівознавства, освіти, музеєзнавства, економіки, журналістики, військової, освітянської, сільської історії, життєпису окремих персоналій і родин краю. Серед яких, на нашу думку, на особливу увагу заслуговують: «Кіровоградщина – козацький край», «Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність» (співавтор), «На пограниччі культур: Кіровоградщина – Польща в літературних зв’язках (ХІХ – поч. ХХІ ст.)», «Українська доля Нової Сербії (Кіровоградщина в українсько-сербських зв’язках (1752 – 2002)», «Україна в міжнародних економічних відносинах (1950 – 1980-і рр.)», «Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія (1860 – 1920 рр.)», «Історія Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (1964 –1999)», «Кіровоградщина в українсько-польських зв’язках. Освіта і наука (1820-ті – поч. 2000-х рр.)», «Кіровоградщина в українсько-польських мистецьких зв’язках (ХІХ – поч. ХХІ ст.)», «Лицарі українського степу» (до 70-річчя Кіровоградської області), «В ім’я України. Василь Нікітін: листи, статті, спогади» (збірник, співупорядник), «Шульгини: Інгульська сторінка», «Павлівка. Село в історії Наддніпрянщини» (2013 р.), «Центральноукраїнський архів». Останньою ґрунтовною працею Сергія Шевченка стало дослідження «Кобзар і Кіровоградщина: історичні нариси», яке вийшло з друку 2016 р. вже після смерті краєзнавця.
Високо оцінивши творчий доробок науковця, доктор філологічних наук, професор, академік АН Вищої Школи України Г. Д. Клочек у передмові до книги С. Шевченка «Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія (1860—1920)» написав:
«Нам читачам його книг, треба навчитися сприймати факти, подані істориком. Сергій Шевченко зробив багато для того, щоб наша уява оживила «його величність Факт», візуалізувала його, стала відкритою у сприйманні тієї благодатної енергії, яка йде від розумного і знаючого автора. То є енергія реанімації нашої пам’яті, без якої неможливе повноцінне духовне існування. То ж будемо вдячні Сергію Шевченку за його чудові і такі потрібні нам дослідження.»
За життя Сергій Шевченко нагороджений численними відзнаками за наукову, педагогічну, краєзнавчу діяльність, серед яких: годинник Голови Верховної Ради України; почесні грамоти (Міністерства освіти й науки України, управління освіти й науки облдержадміністрації, архівного відділу облвиконкому та облпрофради); грамоти; нагрудний знак республіканського оргкомітету з проведення огляду пам’ятників і пам’ятних знаків; премії, зокрема, за вагомий внесок у вивчення краєзнавчої історії Кіровоградщини. У 1996 р. Сергій Шевченко став лауреатом обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова. Окрім того, у 2012 р. та 2013 р. був визнаний кращим науковцем КДПУ імені В. Винниченка в галузі історії.
Так, викладене вище свідчить про те, що всі зусилля видатного подвижника України другої половини XX – першої чверті XXI ст. Сергія Шевченка були спрямовані на збереження, примноження і популяризацію історії та культури рідного краю й України в цілому. Сергій Шевченко був відданим патріотом України, який своєю науково-просвітницькою діяльністю, протягом усього життя, утверджував національну патріотичну ідею в українському соціумі та сприяв відродженню національної культури й духовності українського народу.
На превеликий жаль, 29 вересня 2015 р., через невиліковну хворобу, Сергій Шевченко пішов від нас, не доживши до свого 57-річчя всього один день… Це була світла людина, справжній патріот й науковець.
Довідково:
9 січня топонімічна комісія міської ради підтримала ініціативу Тетяни Печериці про перейменування вулиці Брестської на честь нашого земляка – краєзнавця, історика та українознавця, педагога, журналіста і громадського діяча Сергія Шевченка. Тепер слово за депутатами міської ради.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: