Сергій Мілютін, старший науковий співробітник відділу історії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею
У січні 1918 р. війська червоних наступали з півночі й північного сходу на українську столицю. Українське військове керівництво в особі Миколи Шинкаря й Олександра Греківа вважало, що головний удар противник спрямує з боку Полтави. Однак командувач ворожими військами Михайло Муравйов їх перехитрив та спрямував основні сили на Бахмач і Крути.
Станція Крути представляла важливе стратегічне значення, оскільки у разі її втрати дозволяла противнику вийти на оперативний простір й розвинути наступ на Київ.
Наприкінці січня 1918 р. українські війська були змушені відступити від м. Бахмач і зайняти оборону на ст. Крути.
Станцію обороняли понад 500 вояків, з-поміж них юнаки (юнкера) 1-ї української юнацької школи імені Богдана Хмельницького, Студентський Курінь, курінь «Смерті», укомплектований підрозділами місцевого Вільного козацтва та загін залізничників.
Приблизно о 9 ранку 29 січня (деякі історики вважають, що бій почався 30 січня) розпочалися бої за ст. Крути. Червоні мали разючу чисельну перевагу над захисниками Крут в живій силі, артилерії та кулеметах.
Командир крутянців Аверкій Гончаренко, використовуючи особливості місцевості, зайняв оборону таким чином, щоб противник не міг скористатися чисельною перевагою. Бій тривав поки не стемніло. Стримуючи сили червоних вогнем із кулеметів та рушниць українці нанесли ворогу значних чисельних втрат.
Проте ближче до вечора А. Гончаренко отримав інформацію, що курінь імені Т. Шевченка, який перебував у м. Ніжин перейшов на бік червоних. Це створювало загрозу оточення оборонців станції Крути, тому А. Гончаренко наказав відступити.
Більшість крутянців організовано відійшли, руйнуючи залізничне полотно, щоб уповільнити просування противника. Проте один загін Студентського Куреня заблукав у темряві й вийшов прямо на червоних. Їх узяли в полон і за наказом командира червоних Єгора Попова — розстріляли.
Зазначимо, що у бою під Крутами брали участь п’ятеро вихідців із нашого краю, в тому числі троє — з Новоукраїнщини. Михайло Михайлик, Семен Могила і Левко Прядко — всі родом із Глодосів. Ось, що про них відомо.
Усі троє на зиму 1917–1918 рр. встигли отримати бойовий досвід на фронтах Першої світової війни й після бою під Крутами не полишили боротьби за самостійність України.
М. Михайлик брав участь в боях проти червоних і білих окупантів. У 1919 р. служив у Київській групі Дієвої армії УНР. Брав участь у Першому зимовому поході. Перебував у повстанських загонах Фотія Мелешка і Василя Недайкаші.
Влітку 1920 р. був ад’ютантом куреня Низових Запорожців, який входив до складу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Після 1921 р. жив на підконтрольній Польщі території, автор низки історичних статей у тому числі про бій під Крутами. На 28-му році життя помер від серцевого нападу в м. Сарни на Рівненщині.
Родич М. Михайлика – Семен Могила у роки Української революції 1917–1921 рр. воював у складі різних українських військових підрозділів. У 1919 р. організував повстанський загін у с. Рівне, який не давав червоним здійснювати реквізиції продовольства. У 1920 р. приєднався до Армії УНР. У листопаді того ж року був змушений з рештками українських військ відійти до Польщі. Згодом за наказом Юрка Тютюнника повернувся на територію України для організації повстання.
У 1921–1922 рр. тісно співпрацював з партизанами, зокрема з Герасимом Нестеренком-Орлом. На початку 1923 р. був заарештований радянськими прикордонниками. Як відомо з документів, що зберігаються в архіві СБУ, співробітники радянських спецслужб намагалися завербувати Семена, однак він відмовився. Тому його розстріляли у Харкові у ніч з 22 на 23 березня 1924 р.
Про Левка Прядка історикам відомо найменше. Влітку 1920 р. разом із земляками він приєднався до Армії УНР, воював проти червоних у складі куреня Низових Запорожців, в якому обіймав посаду заступника керівника третьої сотні. У середині 20-х рр. ХХ ст. звернувся до радянської влади з проханням дозволити йому повернутися на батьківщину, однак йому відмовили. Подальша доля поки що залишається невідомою.
Бій під Крутами дозволив уповільнити просування червоних на Київ і надав додатковий час для українських дипломатів на переговорах у Брест-Литовську. Підписаний у Брест-Литовську договір означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: