“Один із вибухів пролунав так близько, що ми не знали, куди ховатися”, – розповідає про церемонію прощання на Далекосхідному кладовищі із загиблими військовими під час повітряної тривоги наша колега Інна Тільнова. Ховатися там у таких випадках дійсно немає де і на майбутнє проєкт реконструкції Алеї почесних воїнських поховань не передбачає облаштування чи спорудження якого-небудь укриття. Та міська влада вважає тут прощання з Героями безпечнішим для громадян, ніж у центрі міста. Під час брифінгу в листопаді заступник міського голови Олександр Мосін зазначив, що цю позицію поділяють представники військкомату, правоохоронні органи керуючий єпархією ПЦУ архієпископ Марк. Який саме з правоохоронних органів мав на увазі чиновник — не уточнено, але, як з’ясував “Без купюр”, для Головного управління Національної поліції України в області його заява стала новиною. Тож ми спробували максимально довідатися з перших уст аргументи за і проти прощання з полеглими Героями в центрі, як це відбувається в багатьох містах. Адже в Україні майже два роки триває повномасштабна війна, а в Кропивницькому досі не вщухає обговорення теми вшанування полеглих Героїв.
Хоронимо ховаючи
“Якось я потрапила на прощання з загиблими, які відвідую систематично. Того дня на Далекосхідному кладовищі ховали кількох військових. Не було накриття від сонця, оркестр був одягнений, хто в чому. Після чого я написала пост у Фейсбуці й люди почали вносити пропозиції щодо вшанування загиблих. Я їх усі узагальнила в одну петицію й опублікувала. Вона набрала потрібну кількість голосів. Відповідно її потім розглянула міська рада. Однією з основних вимог петиції було — частково перенесення прощання з загиблими в центр міста. Саме це влада не виконала”, – розповіла в програмі “На часі” авторка петиції, громадська активістка Зоя Лебідь.
Частково міська влада врахувала побажання громадськості та рідних загиблих. Зокрема, після критики в соціальних мережах на офіційному сайті та у Фейсбуці міської ради стали публікувати більше інформації про полеглих Героїв. Раніше обмежувалися лише короткими повідомленнями про загибель земляків.
Не без корегувань громадськості сьогодні церемонія прощання відбувається так, як розповів під час брифінгу заступник міського голови Олександр Мосін.
“Так, наразі поховання загиблих військовослужбовців у Кропивницькому проводяться на території Далекосхідного кладовища, де є великий майданчик для прощальної церемонії. Сама церемонія проводиться відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України щодо військового поховального ритуалу. Крім церковної, запроваджено проведення громадської панахиди. Є ведуча, яка надає інформацію про загиблих, оголошує хвилину мовчання, є можливість публічного виступу для рідних і близьких, при цьому використовується звукопідсилювальна апаратура. У разі необхідності встановлюються намети для захисту від сонця влітку, зараз від дощу і снігу. Є стільці, вода. Під час церемонії прощання і поховання чергує бригада швидкої медичної допомоги, патрульна поліція перекриває рух транспорту”, – зазначив посадовець.
Але низка питань залишаються відкритими. Зокрема, чому з героями прощаються не в центрі, як в інших містах; чому немає належної охорони місць алей почесних воїнських поховань і маргінали безкарно паплюжать могили і, власне, чому міська влада сама ж порушує встановлені правила. Те, що траурні кортежі не проїжджають через центр пояснює заходами безпеки, і водночас нехтує безпекою під час святкового ярмарку перед мерією під час повітряної тривоги. І не скасовує святковий ярмарок навіть в День жалоби на площі перед міськрадою, де на знак трауру спущені всі прапори. Ось, як на це в соціальній мережі відреагувала волонтерка Вікторія Касьянова.
Військові Кіровоградського гарнізону в коментарі журналістці й співведучій нашої програми Наталі Кривошей зазначили, що в них добре налагоджена співпраця з міською владою щодо організації поховань побратимів, а де і як має проходити прощання — повинні вирішувати рідні. Водночас Інга Дуднік — мати військової Ольги Мельстер, яка загинула півтора року тому разом із чоловіком Тарасом, каже, що рідним, як правило, ніхто не пояснює, що саме вони можуть вирішувати, тож найчастіше все відбувається за шаблоном влади.
«Тоді (коли стало відомо про загибель дітей – ред.) нас всі люди дуже підтримали. Організацію похорону на себе взяла міська влада. Але півтора року тому це було… знаєте, тоді боліло всім! А зараз у мене таке враження, що похорони перетворюються на статистику, коли всі втрачають гостроту емоцій, переживань.
Проблема в тому, що містяни не бачать всього масштабу трагедії. Похорони не є видимими в нашому місті. Люди не знають, що відбувається на кладовищі. Те, що в місті траур, не помітно», – наголошує матір.
Водночас вона зазначає: дуже добре, що на центральній площі встановили дзвін із відстріляних гільз, і щоранку під час загальнонаціональної хвилини мовчання він звучить.
«Цей дзвін і ті куби з портретами, що стоять на площі, створюють хоч якусь візуалізацію того, що в країні війна. Але нічого не показує, що в місті ще й траур. Навіть ті приспущені прапори», – каже пані Інга.
Зоя Лебідь розповіла про знайомого воїна з Вінниччини, який потрапив у Кропивницький після поранення. Поживши в нашому місті, він вражено зазначив:
«А у вас що, похорон немає? У вас не гинуть? Я скільки по місту ходжу, ні разу не бачив прощання!».
«Тобто у людей, які не слідкують щоденно за місцевими новинами, не моніторять сайт і сторінки міськради, складається враження, що у нас війни нема, що ніхто з наших не гине. Тож для більшості місцевих, як і для цього воїна з Вінниччини, прощання з Героями невидиме. І він думав, що в Кіровоградській області ніхто не гине, а в його рідній Вінницькій – гинуть!» – передає подив товариша Зоя Лебідь.
Формальність чи обов’язок?
З одного боку, Інга Дуднік зазначає, що в Кропивницькому якісний соціальний супровід родин полеглих воїнів. З іншого – на власному прикладі відчуває, що чимало питань, які потребують уваги, вирішуються суто формально.
Так величезну проблему жінка виявила, коли побачила інформацію про свою загиблу доньку на сайті школи, де та колись навчалася.
«Є формальна вимога розміщувати інформацію про загиблих Героїв на сайті. Але нікого не цікавить якість виконання цього завдання. Тому що люди, на мій погляд, не усвідомлено, а формально виконують свою роботу. Всі ті матеріали, які я перечитала про різних воїнів, скомпоновані з соціальних мереж і з помилками. Ніхто не комунікував з рідними, не питав, які світлини взяти, яку інформацію оприлюднити. Наприклад, текст про мою Олю має купу помилок, у двох абзацах з трьох навіть прізвище написано не правильно», – ділиться переживаннями жінка.
Непокоїть рідних і стан кладовища, де хоронять воїнів. Зокрема, нещодавно громаду збурив інцидент зі спаплюженням могил.
За словами пані Інги, на кладовищі немає ні достатньої кількості камер спостереження, ні пристойної охорони. Там постійно крадуть квіти з могил, рушники та вази. Хтось, імовірно, пластиковими пульками розстрілював портрети Героїв і лампадки. Про всі ці жахи рідні воїнів постійно повідомляють міську владу.
Та й питань до впорядкування вигляду кладовища дуже багато. Адже рідні воїнів виявили, що поховання відбуваються без дотримання симетричності. Тобто облагородити цю територію, зробити акуратні доріжки, щоб людям було де пройти, вже практично неможливо.
«Ми (сім’ї загиблих – ред.) у цьому плані налаштовані радикально. Ми не дамо зробити так, щоб ходили по головах!» – обурюється «плануванню» кладовища матір загиблих воїнів.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю групи редакцій «Медіаколо» («Пульс», «Нова газета», «Без купюр») і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: