Її приклад можна використовувати проти усталених в суспільстві стереотипів про жінок за кермом і в бізнесі. По-перше, вона не просто добре керує авто й бізнесом, вона успішно займається автобізнесом. І по-друге, зовсім на схожа на чоловіка в спідниці й зі сталевим характером чи чимось ще, як часто показують ділових жінок у кіно. Вишукана, жіночна і, здавалось би, трішки зам’яка для того, щоб очолювати чоловічий колектив. Але це не скільки м’якість, як делікатність, що в поєднанні з управлінським досвідом дозволяє згладжувати гострі кути й здружити колектив. Образ буде не повним, якщо пропустити таку деталь як її захоплення. Аліна любить подорожувати. Бувало за день вона долала до 120 кілометрів… Ні, не на авто. На велосипеді. Як це все поєднувати, чи важко очолювати чоловічий колектив, про виклики для бізнесу під час війни й соціальну відповідальність підприємців, попит на авто, чи варто купувати авто в кредит, – читайте в інтерв’ю для рубрики “Жіноча справа” зі співвласницею й директоркою ТОВ “ЕВА-МОТОРЗ” Аліною Сейлаш.
– На початку розкажіть, як ви потрапили в автобізнес?
– Це було в 2006 році. Я починала в 23 роки з менеджерки з продажу автомобілів марки “Ford” у чоловічій команді. Директор підприємства спочатку був проти того, щоб в салоні працювали жінки. Але згодом змінив свою думку. Бо я була хоч і дуже молода, але активна – мені вдавалося переконувати потенційних покупців придбати авто. Продажі почали зростати, тож як менеджерка я досягла успіху й здобула корисний досвід. А сімейний автобізнес ми з чоловіком створили у 2008 році, я стала співзасновницею і генеральною директоркою підприємства. І сьогодні воно для нас як наша спільна дитина.
– Не боялися відповідальності?
– На той момент я ще не розуміла всього й мені було дуже цікаво.
– Які потрібні якості, щоб бути успішною в такому, як багато хто вважає, чоловічому бізнесі? Тим більше в чоловічому колективі… Як змусити колег-чоловіків себе поважати?
– Спочатку це була для мене серйозна проблема, тому що тут потрібно мати певний стрижень і бойовий характер. Я більш м’яка. Спочатку мені було важко. Коли ми почали збирати команду слюсарів і автомеханіків, це були дорослі чоловіки. Будь-які мої зауваження вони сприймали вороже. Зрозуміло, що виникали конфлікти. Дуже складно було балансувати, щоб зберегти колектив і заслужити повагу. Тоді ми зробили ставку на молодих працівників після технікуму. Вони були не такі досвідчені, але готові працювати й навчатися. Ми направляли їх у різні навчальні центри й навіть у столицю і за кордон. Так вони здобували досвід. І оскільки це була молода команда, мені стало легше працювати. У нас склалися дуже теплі, майже сімейні стосунки. Чоловік мені іноді казав, що я занадто м’яка і що керівник повинен бути суворішим. Але в нас сформувався такий альянс, в якому ми врівноважували різні ситуації. Він міг бути жорстким, а я згладжувала конфліктні ситуації. Іноді він навіть не знав, як ми між собою розв’язали якісь питання. Зараз мені вже легко, бо з нами люди, які працюють практично від самого початку заснування підприємства. Всі адекватні, всі працелюбні й відповідальні.
“ГОЛОВНЕ ДЛЯ ДИРЕКТОРА – КЕРУВАТИСЯ ЗДОРОВИМ ГЛУЗДОМ
– Це досить серйозний показник сьогодні – не просто створити хорошу команду, а зберегти її кістяк. Бо зараз багато керівників скаржаться на плинність кадрів. Часто навчені працівники створюють власний бізнес або їдуть у більші міста.
– У нас, слава Богу, все стабільно, основний кістяк із нами. Але ми набираємо й нових працівників. Ось, буквально недавно до нас прийшов студент після технікуму на практику, йому сподобалося і він захотів у нас залишитися. Бо ми вважаємо, що люди за свою роботу повинні отримувати хорошу зарплатню, іноді заохочення. Та і в нас був випадок на початку, коли цілий цех із чотирьох чоловіків пішов на вільні хліба. Заснували власну станцію техобслуговування, але вже через рік закрили її.
– Можна бути хорошим фахівцем, але поганим управлінцем.
– Багато хто думає, що власна справа – це легко. Але це не так, бо треба розбиратися не тільки в авто, а й уміти залучати клієнтів, дбати про організацію робочих місць, створення комфортних умов для працівників й багато іншого.
– Директору автопідприємства обов’язково розбиратися в авто? Які три риси характеру потрібно мати чи в чому потрібно розбиратися, щоб і людям було комфортно працювати й підприємство було успішним?
– Спочатку в нас була маленька команда і я хотіла й намагалася розібратися у всьому. Тому і зараз я на рівні зі своїми менеджерами можу зустріти клієнта і підібрати потрібні запчастини. Я це вмію і розбираюся в цьому. В цілому в авто розбираюся також. Хоча за освітою економістка. Просто мені дуже подобається все, що стосується автомобілів. Я вивчаю, як там що працює. Та, як на мене, головне для директора – керуватися здоровим глуздом, щоб члени колективу могли забезпечувати свої родини. А також вміти створити для клієнтів таку атмосферу, щоб вони їхали від вас у гарному настрої.
– У вас багато клієнтів, які з вами багато років?
– Звісно, у нас велика база клієнтів, як фізичних, так і юридичних осіб. Останні з нами працюють, бо ми є платниками ПДВ. Також є фізичні особи, які були на гарантійному обслуговуванні з нами й зараз на післягарантійному. Тому що ми намагаємося підлаштуватися під їхні потреби, щоб їм було зручно. Нас дуже заохочує, коли задоволені клієнти вітають нас зі святами, залишають гарні відгуки на сторінках соцмереж.
– У вас є не тільки автосалон. Ви надаєте цілий комплекс послуг – можна обслужити авто, поремонтувати, помити…
– У нас немає слова “ні” для клієнтів. Тому ми намагаємося, щоб усе було “так”. Бо розуміємо, якщо це не робитимемо ми, то робитимуть інші.
– Як на автобізнес вплинула війна?
– В цілому це, мабуть, якийсь парадокс. Тому що минулий і позаминулий роки були роками продажів нових автомобілів. Особливо люди кинулися купувати все, що було, коли стало відомо про плани уряду ввести податок на придбання нових автівок. Ми були представниками виробника “Fiat”. Оскільки у нас сільськогосподарська область, багато машин продавали аграріям. Але зараз продажі впали та й з логістикою стало складніше і це не найкращим чином позначилося на вартості автомобілів. Тому після вторгнення основним нашим видом діяльності наразі є СТО. Наразі наша мета – надати якісні послуги з гарантійного і післягарантійного ремонту автомобілів усіх марок.
– Що за останні роки змінилося для споживачів?
– Ціни на нові автомобілі зросли в рази. Я вже казала, що пов’язано це з логістикою. Наприклад, автомобілі марки “Fiat” постачалися морем, логістика була адекватна по вартості. Зараз через війну перелаштувалися, їх завозять через Європу, тому доставка стала дуже дорога, відповідно нові авто для українців подорожчали. А ситуацію з американськими автомобілями, що “небиті-нефарбовані” – ми всі знаємо. Хочеться, щоб наші співвітчизники мали змогу купувати нові автомобілі, якісні, на гарантійному обслуговуванні. Але ж платоспроможність населення також змінилася не на краще. Ми це добре розуміємо. Тому, що стосується вартості послуг, то з початку року ми не підвищували ціни, в нас вони середні по місту. І так всі, плюс-мінус, намагаються тримати однакову вартість.
“ЛЮДИ ЧАСТО БОЯТЬСЯ КУПУВАТИ АВТО В КРЕДИТ, ХОЧА ЧЕРЕЗ ІНФЛЯЦІЮ ЦЕ МОЖЕ БУТИ ВИГІДНО
– Сьогодні багато банків рекламують лізинг і кредити на авто. Це працює?
– Ми працюємо з банками, з лізинговими компаніями. Є дуже цікаві державні умови для покупки авто – пільгове кредитування 5,7,9%.
– Що на вашу думку вигідніше – лізинг чи кредит?
– Для юридичної особи краще – лізинг. Бо це мінімізація перших витрат і ви отримуєте назад ПДВ. Для фізособи краще кредит, бо в разі лізингу ви не є власником авто, власником є лізингова компанія. Якщо купуєте в кредит, то авто відразу реєструють на вас. Я, наприклад, купувала своє перше авто в кредит. Це був 2009 рік, платіж був 1300 гривень. Через кілька років через інфляцію цей платіж уже здавався смішним. Через років чотири я продала те авто і погасила кредит, купила нове. Люди часто бояться купувати авто в кредит, хоча через інфляцію це може бути вигідно.
“ДОБРІ СПРАВИ ПОТРІБНО РОБИТИ ТИХО
– Сьогодні багато підприємців мають соціальний компонент, але не афішують ні волонтерську діяльність, ні благодійність, бо слово “публічність” набрало негативного наративу й асоціюється з піаром. Але це важливо, бо суспільство повинне розуміти, що у нас є соціально відповідальний бізнес і на ньому багато чого тримається.
– Ми теж, якщо чесно, вважаємо, що добрі справи потрібно робити тихо. Ніколи не афішували допомогу з ремонту авто для ЗСУ. Як і те, що на початку вторгнення, коли через Кропивницький проїжджало багато людей із зони бойових дій і прифронтових міст, ми давали оголошення, що допомагаємо з ремонтом. Тоді ми співпрацювали, як одна команда, з іншими салонами й СТО. Все, що потрібно було, діставали. Це було безплатно. Іноді навіть залишали людей з інших міст ночувати у нас в автосалоні. Вдома теж ночували. Одного разу навіть 23 людини з Харкова, які виїхали з-під обстрілів, після підвалів. Для нас важливіша подяка цих людей і військових, а не чи знають у місті про нашу волонтерську діяльність. В нас уже є цілий куточок таких сувенірів від військових – гільзи, прапори, інше. Загалом, якщо ти небайдужа людина, то це природне бажання допомагати. І в нас є багато сфер, які потребують допомоги. Наприклад, освіта. Мій чоловік ходив у сільську школу і він переконаний, що вона для села дуже важлива. Тому ми відремонтували і облаштували в Іванівській школі кабінет англійської мови. І нам буде дуже прикро, якщо її закриють, як це відбувається з багатьма сільськими закладами освіти.
– Ви також обмовилися про те, що студенти місцевих навчальних закладів можуть пройти у вас практику за своїм профілем.
– Так, ми багато років співпрацюємо з Кропивницьким інженерним фаховим коледжем ЦНТУ, Регіональним центром професійної освіти імені О.С.Єгорова. Заохочуємо студентів проходити практику в нас, вчитися і працювати в нашій сфері.
“ЧЕТВЕРТИЙ РІК ЯК Я СІЛА НА ДВОКОЛІСНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ І МЕНІ СПОДОБАЛОСЯ
– На фотографіях у соціальних мережах я бачу, що у вас не тільки робота пов’язана з транспортом, але й захоплення.
– Так, вже четвертий рік як я сіла на двоколісний транспортний засіб і мені сподобалося. І зараз майже все дозвілля проводжу на велосипеді. Бо коли багато подорожуєш, багато бачиш – розширюєш свій світогляд. Ми з друзями по велоклубу намагаємося подорожувати різними цікавими місцями і на Кіровоградщині і за її межами. Моє улюблене в нашій області – це Хутір Надія. Щонеділі обов’язково виїжджаємо, прокладаємо цікаві маршрути, намагаємося, щоб вони були різні. Влітку на 3-4 дні їздили на Західну Україну або й в Черкаську область – вона дуже красива, в Карпати. Також їздили в Турцію, Хорватію. Є такий клуб “Веловуйки”, який все організовує, а ми тільки крутимо педалі, щоб якомога більше побачити, дізнатися, насолодитися. Кілька разів їздили самостійно, але це складніше, бо ти не знаєш країни, не знаєш всіх висот. Було таке, що я на третій день ридала і казала, що хочу додому, бо дуже вузькі дороги, важкі перевали, крейзі водії. Було дуже складно. Організований тур – це комфортніше і безпечніше.
– Який ваш денний рекорд по відстані?
– Максимально – 120 кілометрів. Другий рік поспіль беру участь у заході “Велосотка”. В своїй віковій категорії вдруге посіла третє місце. Минулого року, коли вперше стала призеркою, було дуже неочікувано, оскільки я не так давно займаюся.
– Як ваші знайомі сприймають ваше захоплення?
– Сміються і кажуть, що крейзі. Але мені дуже подобається єднання з природою, насолоджуватися красою нашого регіону і в цілому Україною. Тому, коли стоїть питання, відпочити з друзями чи поїхати на велопрогулянку, то обираю друге. Це те, що мене дуже заспокоює і надихає у такий нелегкий час, коли особливо важливо слідкувати за ментальним здоров’ям і здоров’ям в цілому.
– Тоді на цій позитивній ноті й закінчимо нашу розмову. Дякую, що поділилися і діловим практичним досвідом, і надихнули своїм прикладом духовного і фізичного самовідновлення.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Telegram, Youtube, Instagram. Сподобалася стаття? Пошир її на своїй сторінці: